"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

якому почуттю вiддати перевагу.
- Ну, що ж пише Урус-шайтан?
- Я не маю права читати перед вами листа вiзировi! - вiдрiзав
Звенигора, вiдчувши, що вiдстань до дерева, на якому його хотiли повiсити,
значно збiльшилася. - За це вiзир накаже зiтнути голови i менi, i вам!
Запорожцi вирiшили служити сонцесяйному султановi, i кошовий, напевно,
сповiща║ про це великого вiзира.
Гамiд крякнув. У нього затерп язик. Однак злоба вiдiбрала йому розум.
- Ти брешеш, гяуре! Чому ж тодi тiкав? Чому рубався з нами?
- А що нам було робити? Не ми ж напали, а ви на нас. Ми тiльки
оборонялись!
- Я сам передам листа вiзировi, - раптом заявив рiшуче Гамiд зважившись
на вiдчайдушний вчинок. - А ти, собако, мусиш поплатитися за смерть
стiлькох во┐нiв, яких ти забив щойно разом зi сво┐ми поплiчниками. Гей,
люди, ведiть його до дерева! Пiдтягнiть вище, щоб скорiше став перед
аллахом!
- Не руште! - виступив наперед ага Джаббар. - Гамiд-ага, шайтан
скаламутив твiй розум, нещасний! Що ти надумав? Вiзир i так покладе гнiв
на нас. А що вiн скаже, коли дiзна║ться, що ми, знаючи вже, хто цей козак,
стратили його?.. На коней! На коней! I в ставку вiзира! Сподiватимемось на
його милiсть, i хай береже нас аллах!



3

Кара Мустафа був у вiдча┐. Iще один "генеральний" штурм Чигирина зазнав
невдачi. Тисячi синiв Магомета наклали сьогоднi головами в глибоких
апрошах, у рову попiд стiнами i на самих стiнах мiста. Про похiд на Ки┐в i
на Лiвобережжя, на що глибоко в душi плекав надiю вiзир, годi й думати.
Наступа║ осiнь. Закiнчуються припаси. Чомусь не поверта║ться валка з рiчки
Корабельно┐...
Прокляте мiсто! Вже зосталися самi ру┐ни та фортеця на горi, а
трима║ться! Сьогоднi, думав, нiяке чудо не вряту║ його вiд падiння... Так
нi ж - вистояло! Гяури-уруси помирають, але не здаються! Ромодан-паша i
гетьман Самойлович можуть утiшатися перемогою... Утiшатися? Нi, рано!
Одному з них вiн, вiзир, завдасть удару в саме серце! Такого болючого,
страшного удару, вiд якого здригнеться сам шайтан!
Вiзир плеснув у долонi. До намету ввiйшов ага.
- Чи привезли вже князя Андрiя, сина Ромодана-пашi?
- Так, великий вiзире. Ханськi нукери щойно прибули з полоненим
княжичем.
- Приведiть його сюди!
Два аскери ввели закованого в кайдани, жовтого, змученого бранця. Майже
десять рокiв тому потрапив молодий Ромодановський у полон до татар. Хан
пiд тиском Стамбула все не вiдпускав його, хоча во║вода Ромодановський
пропонував в обмiн на сина великi грошi чи знатних кримських мурз, що
перебували у нього в полонi.
Вiзир повiв бровою - аскери, уклонившись, вийшли.
- Ти розумi║ш по-турецькому, князю?