"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вiзира. Кара Мустафа спочатку слухав з подивом, потiм почав багровiти.
Падiння Кизи-Кермена! Флотилiя з припасами! Це була страшна несподiванка.
Як грiм рад головою...
- "...Липня 12 числа проти Краснякова, - читав Звени-гора, - на гирлi
Корабельному, ударив на тi всi суди, оволодiв ║сми ними, одно тiльки судно
парусами i многими гребцi втекло... Визволено всiх невiльникiв, взято
п'ятсот полоненикiв, сiм гармат, тридцять прапорiв i все продовольство, а
такожди корабельного пашу... Ясир, призначений для тебе, ясновельможний
гетьмане, залишив пiд вартою в Кардишинi... Пашу з вiрними людьми посилаю
до тебе з тим, щоб ти вiдправив його в дарунок його царськiй милостi
государевi московському... А сам з товариством iду на Буг к турському
мосту i заставi, яку, дасть бог, погромлю... Кошовий отаман Сiрко".
- Що це все значить? -вигукнув вiзир. - Ти мене обманув, гяуре?
- Нi, великий вiзире, я обмалював свого лютого ворога Гамiда. А вам я
прочитав справжнього листа кошового...
- А ти вiда║ш, що тебе чека║?
Наперед виступив Гамiд.
- Великий повелителю правовiрних, дозволь менi розправитися з собакою!
Прошу дарувати менi таку мил┐сть, мудрий раднику володаря трьох суходолiв!
Роздратований Кара Мустафа, зда║ться, тiльки тепер згадав, що в наметi
знаходяться стороннi люди, яким не варто було чути такi невтiшнi для
туркiв вiстi з Запорожжя. Вiн спалахнув.
- Геть усi звiдси! I забудьте про те, що тут чули! Гамiд, Джаббар-ага,
а також вартовi, задкуючи i кланяючись безперервно, безшумно зникли за
пологом.
Князь Андрiй торкнувся Звенигориного плеча, сказав тихо:
- Спасибi, козаче, за добрi вiстi. Втiшив мо║ серце.
- Ти хто такий? - Арсен зi спiвчуттям подивився аа закованого в залiзо
невiльника.
- Князь Андрiй Ромодановський.
- Що? -вигукнув Арсен. -Ти син боярина Ромо-дановського?
- Так. А ти зна║ш мого батька?
- Ще б пак! Я зустрiчався з ним i розмовляв.
Вiзир мовчки стежив за ┐хньою розмовою. Не перебивав. Вслухався в чужу
мову i про щось напружено думав. Очi його горiли. На високому темному лобi
зiйшлися тугi зморшки.
Зненацька вiн плеснув у долонi. Ввiйшов ага.
- Вивести невiльника!
Князя Андрiя повели.
Вiзир встав, пiдiйшов до Звенигори. Довго мовчки свердлив його
пронизливим поглядом вузьких чорних очей. Нарештi, промовив:
- Ти народився пiд щасливою зорею, гяуре! Дякуй аллаховi за це!
Звенигора запитливо глянув у колючi очi вiзира, не розумiючи, куди вiн
гне. А вiзир вiв далi:
- Ти зна║ш, хто цей невiльник?
- Знаю. Нещасний син во║води Ромодановського.
- Так, син Ромодана-пашi... Його доля тiсно переплелася сьогоднi з
тво║ю!
- Як саме?
- Я зараз напишу листа Ромодану-пашi. Вiднесеш.