"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Тобто...
- Так, ти будеш вiльний. Мо┐ люди виведуть тебе до стану урусiв.
Кара Мустафа пройшов у глибину намету до похiдного столика, на якому в
пiдсвiчнику горiла свiчка, взяв довге бiле перо, замислено подивився в
маленьке слюдяне вiконце. Потiм рвучко кинув перо на стiл i повернувся до
козака.
- Нi, писати не буду! Передаси усно Ромодану-пашi... Слово в слово!..
Слухай уважно!



4

- Неймовiрно! - вигукнув боярин Ромодановський, схоплюючись iз м'якого,
обтягнутого червоним оксамитом дзиглика. Вiн гостював у гетьмана, а той
любив багатство i затишок i навiть у походи возив за собою дорогi речi -
крiсла, лiжка, одяг. - Неймовiрно! Ти бачив мого сина? У наметi самого
Кара Мустафи? Отже, татари таки здалися на пiдмову i домагання туркiв!..
Видали ┐м князя Андрiя... Що ж казав вiзир?
Ромодановський був схвильований. Нервово смикав себе за бороду, важко
сопiв. Пiдiйшов, поклав руку на плече Звенигорi.
- Кажи! Все кажи, нiчого не приховуючи! Я здогадуюся, що нелегку
звiстку ти принiс менi сьогоднi... Але краще гiрка правда, нiж солодка
брехня!
- Боярине, менi теж не легко зважитися передати вам слова вiзира. Але я
мушу. Тож пробачте великодушно, якщо мо┐ слова завдадуть вам болю, -
сказав Звенигора.
Ромодановський мовчки хитнув головою, а Самойлович, нахмуривши сивуватi
брови, кинув суворо;
- Кажи!
- Вiзир хотiв написати листа, але передумав. Хитрий. Побоявся довiряти
паперу сво┐ думки. Тому вирiшив усе i передати усно... I це врятувало мене
вiд смертi... Вiзир сказав: "Передай Ромодану-пашi, що його син у мо┐х
руках. Ти бачив його i можеш засвiдчити це перед боярином, щоб вiн повiрив
менi... Князь Андрiй ще молода людина i хоче жити. Ромодан-паша ма║ змогу
врятувати сина, якщо вiн любить його... Але для цього потрiбно здати
Чигирин!.. Я не вимагаю, щоб Ромодан-паша i гетьман здавалися менi з
вiйськом. Знаю, що на це вони нiколи не пiдуть. Це була б занадто висока
плата навiть за голови трьох синiв!.. Але Чигирин, в якому вже нiчого
захищати, вони можуть здати без шкоди для себе. Менi ж треба взяти ру┐ни
мiста, бо я не хочу подiлити долю Iбрагiма-пашi!.." Так сказав вiзир
Мустафа.
Звенигора замовк. Ромодановський важко пiдвiв голову.
- Що ще сказав вiзир? Усе кажи!
- Вiн сказав: "Якщо я завтра до пiвдня не вступлю в Чигирин, то накажу
з голови живого князя Андрiя здерти шкуру, напхати соломою i вiдвезти
старому Ромодану-пашi в подарунок!.." Пробачте, боярине, я повторюю слова
клятого бусурмена.
Ромодановський стиснув руками скронi, застогнав.
- Боже, навiщо ти посила║ш менi таке випробування!