"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Вийшовши з намету во║води, Звенигора деякий час постояв на пiщаному
горбi, звiдки було видно Чигирин i турецькi окопи по той бiк Тясмину. Синя
надвечiрня iмла пiднiмалася з лугiв i поволi обволiкала все навкруги.
Стояла незвична тиша. Жодного пострiлу. А ще ж якусь годину тому земля
здригалася вiд гарматно┐ стрiлянини i вибухiв бомб, вiд тупоту i крику
багатьох десяткiв тисяч воякiв.
Звенигора намагався крiзь iмлу розгледiти у мiстi будинок коменданта.
Там десь Роман. Чи живий вiн?.. Iдучи до князя Ромодановського, мав намiр
ще раз попросити його за друга, але не до того тепер старому во║водi...
Навпростець, пологим пiщаним схилом, Звенигора попростував до
Калинового мосту.
Чигирин тих часiв - досить велике мiсто, розбудоване на похилiй рiвнинi
пiд стрiмкою Чигиринською, або Кам'яною, горою. Земляний вал з палiсадами
тягнеться вiд Тясмину аж на пiвденний край Кам'яно┐ гори, на якiй височить
могутнiй замок, викладений iз рудуватого тесаного пiсковика.
Незважаючи на нiч, у мiстi гамiрно. Горять вогнища. Снують чорнi тiнi
стрiльцiв i козакiв. Iнодi проскаче вершник.
Звенигора з Гривою i Кузьмою Рожковим зупинилися бiля багаття,
розкладеного просто посеред майдану. Навкруги багаття - великий гурт
воякiв. У колi, на сосновiй колодi, сидить кобзар. Червонясте свiтло пада║
йому на зморшкувате темне обличчя, бiле волосся, острижене "пiд-макiтру".
Кобзар поволi перебира║ струни кобзи - лунають нiжнi мелодiйнi звуки. Вони
полонили слухачiв. Вояки завмерли. Хто сидить на землi, хто на колодах пiд
тином, хто сто┐ть, задумавшись i пiдперши голову рукою.
Тихо, з щемким болем i лагiдно-тривожним смутком лине в темну нiч
журлива пiсня.

Iз-за гори кам'яно┐
Голуби лiтають.
Не зазнав я розкiшоньки -
Вже лiта минають.

Стоять у задумi во┐ни. Один, опустивши вуса, дивиться блискучими очима
на малинове полум'я, другий дума║ про щось сво║, пота║мне, третiй ледь
чутно пiдтягу║ кобзаревi. А над ними - на тлi темного зоряного неба
бовванi║ стрiмка Кам'яна гора.
Чи не з-за не┐ лiтали бiлi голуби в Чигирин? Чи не тут, при дворi
гетьмана Хмельницького, коли Чигирин став столицею Укра┐ни, жив той
кобзар-слiпець, що склав цю задушевну пiсню, якiй судилося пережити вiки i
сво┐м тихим смутком i глибокою мудрiстю тривожити людськi серця? Чи не на
цьому мостi через Тясмин, оповитому по обох берегах густими, непролазними
заростями калини, наздоганяв хтось вороними кiньми сво┐ марно втраченi
лiта i прохав ┐х повернутися до нього в гостi?

Наздогнав я лiта сво┐
На калиновiм мостi.
Ой вернiться, лiта мо┐,
Хоч на час у гостi I