"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Звенигора, Рожков i Грива непомiтно вийшли з кола i, крадучись
задвiрками, помiж згарищами й ру┐нами, наблизились до двору коменданта.
Там звернули у сусiдню стодолу i незабаром опинилися мiж чудом уцiлiлою
хатою i зруйнованою вибухом бомби клунею.
- Сюди, - шепнув Рожков, показуючи на круту шию льоху.
Дверi розчиненi навстiж. Знизу вiйнуло застояним повiтрям, запахло
трухлявим деревом, сирою землею.
Всi тро║ мовчки спустилися в льох i причинили за собою дверi. Рожков
викресав вогню - запалив свiчку.
На долiвцi, в кутку, лежала велика купа глини. В однiй ,iз стiн зяяв
чорний отвiр дiри. Бiля не┐ - вимазанi в глипну сокира i заступ.
- Приблизно половину вiдстанi ми вже прокопали, - сказав Рожков. -Ще
лiктiв п'ять чи шiсть.
- Встигнемо за нiч?
- Встигнемо, якщо працюватимемо навперемiну.
- Тодi не гаймо часу, - заспiшив Звенигора i, схопивши заступ i сокиру,
шуснув у вузьку дiрку.
З перших же ударiв вiн зрозумiв, як важко доведеться ┐м тут працювати.
Глина суха i тверда, мов камiнь. В тiснявi не розмахнешся, не вруба║ш як
слiд сокирою. А розпушену глину доводиться насипати в кошiль i, рачкуючи
назад, витягати з глибоко┐ нори.
Однак робити нiчого. Десь тут зовсiм недалеко знемага║ в темницi Роман,
i його будь-що треба сьогоднi визволити.
Лунко цюка║ сокира. Гупа║ заступ. Шарудить, осипаючись на долiвку,
глина. Потрiску║ лойова свiчка, сповнюючи печеру чадом i смородом.
Довго i важко тягнеться час. Звенигору заступа║ Грива, а того - Рожков.
Що далi, то частiше доводиться змiнювати один одного. Пiт залива║ очi.
Дихати нiчим. Копачi напружують усi сили...
Згорiла одна свiчка, потiм - друга.
Спiтнiлi, стомленi, замазанi глиною, копачi накидаються на тверду жовту
стiну, як на смертельного ворога. I вона вiдступа║, вiдступа║... Коли
стало зовсiм важко дихати, вiдчинили дверi, i в льох ввiрвався свiжий
струмiнь прохолодного повiтря, що остудив розпашiлi тiла.
Однак дверi незабаром довелося зачинити: починало свiтати. I тодi,
нарештi, заступ ударився об камiнь.
- Добралися! - сповiстив товаришам Звенигора. - Зараз ламатиму стiну!
Вiн сокирою розколупав шов, вивернув кiлька цеглин, Вони глухо гупнули
на долiвку, i в ту мить крiзь пролом з темряви сусiднього льоху глянули
Романовi очi, освiтленi мерехтливим вогником свiчки.
Дончак простягнув руки.
- Арсене! Брате!
Пальцi ┐хнiх рук сплелися в мiцному потисковi.



6

Рожков, Грива, Роман i Звенигора, залишивши позад себе напiвзруйноване
мiсто, крутою дорогою пiднялися на Чигиринську гору, до головних ворiт
замка. Не без пiдстав вони вважали, що Трауернiхт швидко виявить втечу,