"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Генерал Гордон швидко збiг на стiну i глянув на турецькi позицi┐. По
сiрiй, змережанiй окопами землi до мiста наближалися густi ряди яничарiв.
Тисячоголосе "алла" линуло над полем.
Обабiч генерала стали Рожков i його новi друзi-запорожцi.
Князь Ромодановський з почтом стояв на пiщаному горбi на лiвому березi
Тясмину, навпроти Чигирина. Щохвилини до нього пiд'┐жджали гiнцi,
сповiщаючи про хiд битви.
Боярин мав дуже стомлений вигляд. Блiдий, змарнiлий, з темними кругами
пiд очима. Завжди ретельно розчесанi, пригладженi вуса та борода сьогоднi
були скуйовдженi, мов у хворого на лихоманку. Нiхто з почту не знав
справжньо┐ причини такого стану головнокомандувача.
Однак накази князя були, як i завжди, чiткi, обдуманi, а голос -
твердий, рiшучий. Припухлi вiд безсоння очi дивилися пильно, бачили далеко
- вiд максимiвських лугiв до суботiвських круч, - охоплювали все поле бою.
Ворожий наступ понад Тясмином розпочався одночасно зi штурмом Чигирина.
Зi сходом сонця ударили турецькi й татарськi тулумбаси, заклично заграли
зурни, затрубили рiжки. Вiд тисяч кiнських i людських нiг застугонiла
земля. Рiзнобарвнi загони яничарiв, спагi┐в, арабських i курдських
вершникiв хвилями перекочувалися через Тясмин i з ходу нападали на
стрiлецькi окопи та редути. На лiвому фланзi кримська орда атакувала в
кiнному строю козацькi полки.
Все величезне вiйсько османiв перейшло в рiшучий наступ. На тясминських
лугах, на пiщаних пагорбах лiвого берега, в чигиринськiй дiбровi та в
рiдких узлiссях Чорного лiсу з самого ранку зав'язалися тяжкi бо┐.
Особливо сильний натиск турки робили на Чигирин та прилеглi до нього
околицi. Ромодановський розумiв, що вони хотiли вiдкинути його з
Черкаського шляху, щоб вiдрiзати Чигирин, оточити його з усiх бокiв. Тодi
доля мiста була б остаточно вирiшена: воно б здалося на милiсть переможця.
В руки ворога потрапило б багато пороху, бомб, ядер, продовольства. Тому
вiн з самого ранку кинув сюди Бiлгородський стрiлецький полк - свою опору
i гордiсть.
Пригнiчений i заклопотаний Ромодановський спочатку не помiтив гiнця i
тiльки, коли перед ним стали три татарських мурзи, глянув пильнiше на
козака.
- Вiд гетьмана?
- Так, ваша свiтлiсть. Гетьман наказав доставити листа i полонених.
- Сам маю полонених досить, -сказав стомлено боярин, розгортаючи папiр.
Гетьман писав: "Посилаю тобi, князю Григорiю Григоровичу, знатного
татарського мурзу Саферелея. Оний мурзишка ║ зятем хана Мюрад-Гiрея...
Налякай його гарненько! Скажи, що одрiжеш його погану голову i пошлеш у
подарунок тестевi, сирiч хановi, якщо той дозволить вiзировi Мустафi
вчинити насильство над князем Андрi║м... Разом з ним посилаю ще двох
захудалих мурз, - хай сам Саферелей вiдправить ┐х до хана негайно як
посланцiв. Двох - для бiльшо┐ певностi..."
- А, от воно що! - вигукнув боярин i повернувся до гiнця. - Спасибi
тобi, козаче! Ти приносиш менi маленьку надiю...
Вiн швидко пiдiйшов до низькорослого Сафеiрелея, якого поставили на
колiна зi зв'язаними ззаду руками, промовив тихо, але суворо?
- Мурзо, хан Мюрад-Гiрей вчинив необдумано, передавши мого сина князя
Андрiя туркам. Вiзир Мустафа погрожу║ йому смертю. Вiн сповiстив мене, що