"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора Високо в горах, серед неприступних скель, на порослiй соснами та
ялинами затишнiй улоговинi, сто┐ть кiлька нових колиб. Складенi iз грубо обтесаних колод, вони вiддалеки здаються приземкуватими грибами, з вершечкiв яких в'ються сизi дими. Перед колибами жебонить невеликий струмок з прозорою крижаною водою. Там, де струмок перегачено, розлилося невелике мальовниче озерце. На березi його, на пласкому каменi, сто┐ть дiвчина. Мiцним березовим прачем щосили перiщить мокру бiлизну, - вiд ударiв на всi боки розлiтаються блискучi, мов iскри, бризки. На другому кiнцi галявини, де виднi║ться ║диний вихiд тiсно┐ улоговини на широкий простiр, сто┐ть, спершись на лубовий кийок, середнiй на зрiст ставний чоловiк у гарному мережаному шитвом кожусi i, приклавши до лоба руку, вдивля║ться в ледве помiтну стежечку, що в'║ться мiж скелями. - Ох, горе нам! - голосно вигукнув вiн. - Уже когось несуть на ношах! Я ж попереджав Драгана - бережи людей, ┐х у нас i так мало лишилось! Не встрявай у бiй з вiйськами! Захопиш язика - i вертайся назад! Так нi ж... - Кого ж то, татку? - схопилася дiвчина. - Зараз дiзна║мося, Златко. Попереду, зда║ться, Дундьо, за ним - Славчо... Ношi несуть... Бiля них - не впiзнаю хто... Якийсь вусатий! Хто б мiг бути?.. А от Драгана не видно... Невже то його вбито чи поранено? - Драгана? - пiдбiгла Златка. - Бiдна Марiйка! Як же ┐й пережити це? Треба гукнути ┐┐. Вона вся витяглася, нiби збиралася спурхнути, мов пташка, i летiти до сво║┐ подруги. За час перебування в гайдутинському станi, у вiддаленому, дикому дружиною Драгана. Вiд не┐ швидко перейняла звича┐ балканджi┐в, умiння вести нехитре гайдутинське домашн║ господарство, цiлий ряд словечок, характерних для мови горцiв. Батько кожного дня навчав доньку стрiляти з пiстоля, битися на шаблях та ┐здити верхи на конях. Старий во║вода вважав, що не може його дочка, живучи серед повстанцiв, не навчитись того, що умiють вони. Вiльне життя в горах, вiйськовi вправи i посильна робота змiцнили дiвчину. Вона зберегла гнучкiсть стану i матову нiжнiсть обличчя, але придбала горду, незалежну поставу, засмагла на сонцi й вiтрi, в очах, замiсть покори й страху, з'явився вираз спокiйно┐ врiвноваженостi, рiшучостi i готовностi постояти за себе. Це вже була не та Златка, що пiвроку тому, - так змiнило ┐┐ життя. Зараз, у хвилину тривоги, може, навiть небезпеки, цi риси особливо яскраво проявилися в ┐┐ зовнiшностi. Iншим разом во║вода милувався б дочкою - така вона була стривожено-гарна, - але зараз було не до того. - Стривай! - вигукнув вiн. - Не треба лякати Марiйку! Г║н, зда║ться, i Драган з хлопцями... Вiн трохи вiдстав... А на ношах хтось iнший... Бiжи лишень - приготуй усе, що треба, для пораненого! Та Златка раптом зойкнула, подалася вперед, аж на край кручi. Застигла там непорушно, приклавши лiву руку до рота, нiби хотiла щось сказати i враз передумала. Пильно вдивлялась у людей, що йшли попереду. - Що з тобою, дочко? - злякався во║вода. - Що там побачила? - Татку, ти казав - якийсь вусатий. Та то ж Спихальський! Я тобi розповiдала про нього... |
|
|