"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Високо в горах, серед неприступних скель, на порослiй соснами та
ялинами затишнiй улоговинi, сто┐ть кiлька нових колиб. Складенi iз грубо
обтесаних колод, вони вiддалеки здаються приземкуватими грибами, з
вершечкiв яких в'ються сизi дими. Перед колибами жебонить невеликий
струмок з прозорою крижаною водою.
Там, де струмок перегачено, розлилося невелике мальовниче озерце. На
березi його, на пласкому каменi, сто┐ть дiвчина. Мiцним березовим прачем
щосили перiщить мокру бiлизну, - вiд ударiв на всi боки розлiтаються
блискучi, мов iскри, бризки.
На другому кiнцi галявини, де виднi║ться ║диний вихiд тiсно┐ улоговини
на широкий простiр, сто┐ть, спершись на лубовий кийок, середнiй на зрiст
ставний чоловiк у гарному мережаному шитвом кожусi i, приклавши до лоба
руку, вдивля║ться в ледве помiтну стежечку, що в'║ться мiж скелями.
- Ох, горе нам! - голосно вигукнув вiн. - Уже когось несуть на ношах! Я
ж попереджав Драгана - бережи людей, ┐х у нас i так мало лишилось! Не
встрявай у бiй з вiйськами! Захопиш язика - i вертайся назад! Так нi ж...
- Кого ж то, татку? - схопилася дiвчина.
- Зараз дiзна║мося, Златко. Попереду, зда║ться, Дундьо, за ним -
Славчо... Ношi несуть... Бiля них - не впiзнаю хто... Якийсь вусатий! Хто
б мiг бути?.. А от Драгана не видно... Невже то його вбито чи поранено?
- Драгана? - пiдбiгла Златка. - Бiдна Марiйка! Як же ┐й пережити це?
Треба гукнути ┐┐.
Вона вся витяглася, нiби збиралася спурхнути, мов пташка, i летiти до
сво║┐ подруги.
За час перебування в гайдутинському станi, у вiддаленому, дикому
закутку Старо┐ Планини, Златка близько зiйшлася з Марiйкою, яка стала
дружиною Драгана. Вiд не┐ швидко перейняла звича┐ балканджi┐в, умiння
вести нехитре гайдутинське домашн║ господарство, цiлий ряд словечок,
характерних для мови горцiв. Батько кожного дня навчав доньку стрiляти з
пiстоля, битися на шаблях та ┐здити верхи на конях. Старий во║вода вважав,
що не може його дочка, живучи серед повстанцiв, не навчитись того, що
умiють вони.
Вiльне життя в горах, вiйськовi вправи i посильна робота змiцнили
дiвчину. Вона зберегла гнучкiсть стану i матову нiжнiсть обличчя, але
придбала горду, незалежну поставу, засмагла на сонцi й вiтрi, в очах,
замiсть покори й страху, з'явився вираз спокiйно┐ врiвноваженостi,
рiшучостi i готовностi постояти за себе.
Це вже була не та Златка, що пiвроку тому, - так змiнило ┐┐ життя.
Зараз, у хвилину тривоги, може, навiть небезпеки, цi риси особливо
яскраво проявилися в ┐┐ зовнiшностi. Iншим разом во║вода милувався б
дочкою - така вона була стривожено-гарна, - але зараз було не до того.
- Стривай! - вигукнув вiн. - Не треба лякати Марiйку! Г║н, зда║ться, i
Драган з хлопцями... Вiн трохи вiдстав... А на ношах хтось iнший... Бiжи
лишень - приготуй усе, що треба, для пораненого!
Та Златка раптом зойкнула, подалася вперед, аж на край кручi. Застигла
там непорушно, приклавши лiву руку до рота, нiби хотiла щось сказати i
враз передумала. Пильно вдивлялась у людей, що йшли попереду.
- Що з тобою, дочко? - злякався во║вода. - Що там побачила?
- Татку, ти казав - якийсь вусатий. Та то ж Спихальський! Я тобi
розповiдала про нього...