"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

нього була не глибока, але небезпечна. Вiн був утратив багато кровi. Я
чимало повозився з ним. I, зда║ться, вiн вдячний менi... Правда, всi мо┐
вмовляння, щоб вiн кинув службу в яничарському корпусi i признав Младена й
Анку батьками, не принесли успiху. Як тiльки Ненко видужав, вiн зразу ж
виступив з загоном у похiд на Укра┐ну...
- Тисячi, якщо не десятки тисяч во┐нiв наклали там головами, а от Гамiд
i Сафар-бей повернулися цiлi й неушкодженi, - з гiркотою в голосi сказав
Младен.
- Младене!.. Не говори так про Ненка!
- У мене нема║ сина, Якубе.
- Але Анка дума║ iнакше!
- Вона мати. До того ж хвора... Та не про це зараз мова, другарi. Я
хочу говорити сьогоднi тiльки про Гамiда. Ми всi тро║ - Якуб, я, Арсен -
ма║мо багато пiдстав ненавидiти цю людину лютою ненавистю i бажати ┐┐
смертi! Та, всупереч нашому бажанню, цей недолюдок i досi ходить по землi
i сi║ зло. Настав час розквитатися з ним за всi його провини! Ми не
повиннi втратити тако┐ щасливо┐ нагоди: Гамiд, всупереч сво║му бажанню,
змушений цiлу зиму перебувати в Слiвенi. Тож скориста║мося з цього,
другарi!
- Я давно про це говорю, Младене, - сказав Якуб.
- Так. Але ж Гамiд тiльки зараз з'явився в наших краях.
- Я не хотiв би вбивати його з-за рогу. Це була б для нього занадто
легка смерть! Ми повиннi викрасти його i судити сво┐м судом! - гарячкував
Якуб.
- Я цiлком подiляю твою думку, Якубе. А що думають нашi молодi другарi?
- Я Гамiда не знаю, - сказав Драган. - Однак я з вами.
- А я пристаю до вашо┐ спiлки, - промовив Звенигора. - У мене ║ що
сказати тому клятому виродковi! Дайте тiльки стати на ноги!
- Через два тижнi ти будеш здоровий, Арсене. Рани затягнуться, а сил
тобi не позичати! Та й прибуватимуть вони з кожним днем, - заспоко┐в
козака Якуб.
- Отже, сто┐мо на тому: всi нашi помисли i зусилля направимо на
знищення мерзенного пса Гамiда, - сказав Младен. - Драгане, повiдом наших
людей у Слiвенi, щоб слiдкували за кожним його кроком!
- Вiн дуже обережний, собака, - сказав Драган. - З дому майже не
виходить. А якщо й виходить, то з охороною.
- Ну, що ж, вiзьмемо разом з охороною. Пiдемо всiм загоном! Якщо не
пощастить спiймати, поквита║мося на мiсцi! Нiяких iнших дiй проти ворога
не розпочинатимемо, аж поки не пiйма║мо того негiдника! - Младен
простягнув руку, i зразу ж три руки простягнулися йому назустрiч i
сплелися в мiцному стисканнi. - Клянемося, що доки буде жити на свiтi наш
ворог, ми не вiдступимо вiд нашого договору! Якщо смерть спiтка║
кого-небудь iз нас, iншi помстяться Гамiдовi i за нього!
- Клянемось!



3

Минув мiсяць. Звенигора видужав, набрався на гайдутинських харчах i