"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автораболить? Про нас згадують, як припече!
- Ну, тобi вiн зрадi║! Чим ти зумiв прихилити його серце? Якуб не вiдповiв на запитання. - То можна пройти? - Та йди вже... Спочатку прямо, а потiм -- останнi дверi лiворуч. Уявляю, як здиву║ться ага! - Я теж уявляю, - сказав Якуб i вступив у напiвтемнi довгi сiни. Знайшов останнi дверi, постукав. Почувши голос Сафар-бея, рвучко вiдчинив дверi i зайшов до кiмнати. Вона освiтлювалася скупо, тiльки однi║ю свiчкою, i тому в кутках стояли густi сутiнки. Пiд протилежною стiною, за низеньким столиком на кривих позолочених нiжках, сидiв Сафар-бей. Вiн зразу ж схопився. - Якуб? От не чекав! Заходь, сiдай - гостем будеш! Салям! - Салям! Правда, у гяурiв-урусiв ║ приказка: непроханий гiсть - гiрше татарина! - Ну, що ти кажеш, Якубе! Я тобi завжди радий, сам зна║ш! Сiдай. Якуб сiв на низьку м'яку тахту, що стояла мiж вiкнами. Сафар-бей - на дзиглику насупроти. Вiн був стомлений i блiдий. Очi глибоко запали, мiж бровами з'явилася зморшка. - Як воювалося, Ненко? - Не називай мене так, Якубе, - скривився ага i з гiркотою в голосi додав: - Воювалося? Дуже погано... Гяури не вiдступили анi на крок! I хоча наших було в пiвтора раза бiльше пiд Чигирином, ми не змогли взяти тi║┐ фортецi! А скiльки вiрних захисникiв iсламу наклали головами в напiвдиких сарматських степах! Скiлькох вiдважних лицарiв недорахувався падишах пiсля - Чим же це пояснити? - Аллах одступився вiд охоронцiв слави падишаха! - Нi, Ненко, не обвинувачуй аллаха. Мабуть, уся причина в тому, що козаки й уруси захищали свою землю, свою волю, i це подвоювало ┐хнi сили. - Гадаю, Якубе, ти не повчати мене прийшов такого пiзнього часу? - Звичайно, нi, Ненко. У мене важливiша справа. Нас тут нiхто не почу║? - Нiхто. Говори смiливо. Якуб нахилився вперед i поклав руку Сафар-бе║вi на передплiччя. - Ненко, помира║ твоя мати. - Що? - Сафар-бей сподiвався будь-чого, тiльки не тако┐ звiстки. По його обличчю промайнула важка тiнь, яку ага даремно намагався приховати вiд спiврозмовника. - Моя мати? - Так, мiй дорогий Ненку. пй дуже погано. - Чим же я можу ┐й допомогти? Я навiть не знаю, де вона. - Вона хоче тебе бачити. - Але ж це неможливо! - вигукнув вражений Сафар-бей. - Чому неможливо? Яка б стiна не стояла мiж вами до цього, перед смертю тi║┐, що дала тобi життя, вона мусить упасти! Сафар-бей похилив голову. Мовчав. Рухливi пальцi мимовiльно м'яли складки широких шароварiв. - Куди ┐хати? Далеко? - спитав глухо. - Я проведу тебе... На третiй день ти будеш знову в Слiвенi. - I гайдутини не побояться ввести мене в свiй табiр? - Ми зав'яжемо тобi очi. Гайдутини змушенi будуть зробити це. |
|
|