"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

болить? Про нас згадують, як припече!
- Ну, тобi вiн зрадi║! Чим ти зумiв прихилити його серце?
Якуб не вiдповiв на запитання.
- То можна пройти?
- Та йди вже... Спочатку прямо, а потiм -- останнi дверi лiворуч.
Уявляю, як здиву║ться ага!
- Я теж уявляю, - сказав Якуб i вступив у напiвтемнi довгi сiни.
Знайшов останнi дверi, постукав. Почувши голос Сафар-бея, рвучко
вiдчинив дверi i зайшов до кiмнати. Вона освiтлювалася скупо, тiльки
однi║ю свiчкою, i тому в кутках стояли густi сутiнки. Пiд протилежною
стiною, за низеньким столиком на кривих позолочених нiжках, сидiв
Сафар-бей. Вiн зразу ж схопився.
- Якуб? От не чекав! Заходь, сiдай - гостем будеш! Салям!
- Салям! Правда, у гяурiв-урусiв ║ приказка: непроханий гiсть - гiрше
татарина!
- Ну, що ти кажеш, Якубе! Я тобi завжди радий, сам зна║ш! Сiдай.
Якуб сiв на низьку м'яку тахту, що стояла мiж вiкнами. Сафар-бей - на
дзиглику насупроти. Вiн був стомлений i блiдий. Очi глибоко запали, мiж
бровами з'явилася зморшка.
- Як воювалося, Ненко?
- Не називай мене так, Якубе, - скривився ага i з гiркотою в голосi
додав: - Воювалося? Дуже погано... Гяури не вiдступили анi на крок! I хоча
наших було в пiвтора раза бiльше пiд Чигирином, ми не змогли взяти тi║┐
фортецi! А скiльки вiрних захисникiв iсламу наклали головами в напiвдиких
сарматських степах! Скiлькох вiдважних лицарiв недорахувався падишах пiсля
мiсячно┐ облоги того проклятого мiста!
- Чим же це пояснити?
- Аллах одступився вiд охоронцiв слави падишаха!
- Нi, Ненко, не обвинувачуй аллаха. Мабуть, уся причина в тому, що
козаки й уруси захищали свою землю, свою волю, i це подвоювало ┐хнi сили.
- Гадаю, Якубе, ти не повчати мене прийшов такого пiзнього часу?
- Звичайно, нi, Ненко. У мене важливiша справа. Нас тут нiхто не почу║?
- Нiхто. Говори смiливо.
Якуб нахилився вперед i поклав руку Сафар-бе║вi на передплiччя.
- Ненко, помира║ твоя мати.
- Що? - Сафар-бей сподiвався будь-чого, тiльки не тако┐ звiстки. По
його обличчю промайнула важка тiнь, яку ага даремно намагався приховати
вiд спiврозмовника. - Моя мати?
- Так, мiй дорогий Ненку. пй дуже погано.
- Чим же я можу ┐й допомогти? Я навiть не знаю, де вона.
- Вона хоче тебе бачити.
- Але ж це неможливо! - вигукнув вражений Сафар-бей.
- Чому неможливо? Яка б стiна не стояла мiж вами до цього, перед смертю
тi║┐, що дала тобi життя, вона мусить упасти!
Сафар-бей похилив голову. Мовчав. Рухливi пальцi мимовiльно м'яли
складки широких шароварiв.
- Куди ┐хати? Далеко? - спитав глухо.
- Я проведу тебе... На третiй день ти будеш знову в Слiвенi.
- I гайдутини не побояться ввести мене в свiй табiр?
- Ми зав'яжемо тобi очi. Гайдутини змушенi будуть зробити це.