"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ти говориш так, Якубе, нiби й сам гайдутин...
- Не про це зараз мова. Яке ж тво║ рiшення?
- Менi жаль розчаровувати тебе, Якубе, але я не по┐ду. Згодом про це
стане вiдомо беглер-бе║вi. Я не можу ризикувати сво┐м майбутнiм.
- На вiйнi ти кожного дня ризикував життям, Ненку, i, сподiваюсь, не
боявся!
- То зовсiм iнше. Там iшла вiйна.
- Це тво║ останн║ слово?
- Так.
Якуб встав, узяв зi столу пiдсвiчник зi свiчкою i пiдiйшов до вiкна.
Постояв там деякий час у глибокiй задумi, важко зiтхаючи i з жалем хитаючи
головою. Та коли б Сафар-бей був не такий схвильований, вiн би мiг
помiтити, що Якуб пильно вдивлявся в темний сад за вiкном i двiчi пiдняв i
опустив перед собою свiчку. Однак ага нiчого цього не помiтив,
заклопотаний сво┐ми думками. Якуб повернувся назад i поставив пiдсвiчник
на мiсце.
- Я думав, у тебе м'якше серце, Ненко.
- Коли б у мене було м'яке серце, я не був би во┐ном, Якубе.
За вiкном почувся глухий шурхiт i стук. Сафар-бей схопився на ноги.
Пiдозрiло глянув на Якуба.
- Що там?
- Не хвилюйся, Ненко. Тобi нiщо не загрожу║. Дверi прочинилися - в
кiмнату безшумно прослизнув Звенигора, а за ним - Драган. Сафар-бей
кинувся до стiни, на якiй висiла зброя. Але Звенигора блискавично перетнув
йому шлях i направив у груди чорне дуло пiстоля.
- Спокiйно, Сафар-бею! Салям! Хiба так приймають гостей?
- Що вам потрiбно? - зблiд ага.
- Шановний ага Якуб уже все тобi пояснив. Але ти виявився безсердечною
людиною. Тому доведеться розмовляти з тобою трохи iнакше. Дозволь тво┐
руки! Драгане, давай вiрьовку.
- Урусе, ти мстиш менi за те, що в Чернаводi я завдав тебе в полон? Але
повiр, я потiм передумав i хотiв вiддати наказ вiдпустити...
- Я знаю про це, - вiдповiв Звенигора. - Якуб менi розповiдав. I хоча
завдяки тобi я майже рiк провiв на каторзi, мстити я не збираюся. Та про
це докладнiше поговоримо в дорозi. Там у нас буде вдосталь часу. В'яжи,
Драгане.
В одну мить руки Сафар-бея було зв'язано за спиною, i вiн став,
похнюплений, бiля стiни.
Вони вийшли в сiни i повернули до дверей, що вели в сад. Надворi зразу
ж шуснули в темряву глибокого зимового вечора.
- Сюди! - почувся тихий голос бая Димитра. Обережно перелiзли через
високу кам'яну загорожу. Поставили на мiсце довгу важку драбину i мовчки
вийшли з двору бая Станка. Темними безлюдними провулками, не подаючи
голосу, бай Димитр вивiв невеликий загiн з мiста, до обрiдного букового
лiска. Тут Драган зав'язав Сафар-бе║вi очi, i гайдутини попрощалися з
сво┐м провiдником.



6