"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Гамiдовi урвався терпець. Вiн вигукнув:
- Абдагуле, всип цьому iшаковi ще! Може, тодi вiн стане розумнiший i
пригада║ те, що з такою упертiстю намага║ться забути!
Велетень Абдагул миттю схопив болгарина за посинiлi руки, жбурнув вiд
себе. Знову засвистiв батiг. Страшний бiль спотворив обличчя старого
болгарина.
- Нелюди! - прошепотiв нещасний. - -Сил бiльше нема║ терпiти...
Гамiд подав знак припинити катування.
- Ну, говори!
- Дайте води.
Кагамлик пiднiс до запечених, обкусаних губ старого кухоль води. Бай
Станко жадiбно припав до вiнець. Втамувавши спрагу, деякий час мовчав.
Затуманеним поглядом дивився на темне сите обличчя спахi┐.
- Я чекаю, - процiдив Гамiд. - Де подiвся Сафар-бей?
Станко сплюнув з розбитого рота кров, заперечно хитнув головою. Обличчя
його розпухло вiд побо┐в, туго зв'язанi руки задерев'янiли. Вiн втрачав
останнi сили. Коли б не вiрьовка, якою його було пiдв'язано до стелi, вiн
упав би на долiвку, мов лантух.
- Я його i в вiчi не бачив, ага.
- Брешеш! Ви викрали його з Якубом!
- Клянусь, я не маю честi бути знайомим нi з яким Якубом.
- Не велика честь бути знайомим з розбiйником... Та все ж не крути: ти
добре зна║ш Якуба! Скажи - де вiн? Куди ви подiли Сафар-бея?
- Даремно ви кату║те мене, ага. Менi нiчого не вiдомо нi про Сафар-бея,
нi про Якуба.
Тиха, спокiйна вiдповiдь Станка вкрай розлютила Гамiда.
Проклятий гяур! В чому тiльки душа держиться, - а правди не каже! Але
вiн розв'яже язика затятому гайдутиновi! Мусить розв'язати i допитатися,
де подiвся Сафар-бей, хоч би довелося закатувати не одного, а тисячу
болгарських собак!.. На це у Гамiда були важливi причини.
Сьогоднi вранцi, повернувшись вiд беглер-бея iз Загори, вiн дiзнався
про та║мниче зникнення Сафар-бея. Ця звiстка приголомшила спахiю.
Незважаючи на те, що майже рiк мiж ними iснували напруженi вза║мини,
навiть ворожнеча, Гамiд не спускав ока з молодого аги i дуже турбувався,
коли тому випадало стикатися з небезпекою. Це пояснювалось тим, що Гамiд
був дуже забобонний. Багато-багато рокiв тому, коли вiн з викраденими
дiтьми во║води Младена пiд'┐жджав до Загори i, стомлений, сiв обiч дороги
спочити, до нього нечутно, як тiнь, пiдiйшла стара циганка. п┐
чорно-тьмянi очi вп'ялися в його обличчя.
- Позолоти руку, добрий ага, i я скажу все, що з тобою трапилося в
тво║му життi, - прокаркала стара.
Гамiд хотiв прогнати ┐┐, але циганка вiдгадала його намiр i вчепилася
темними скоцюрбленими пальцями в рукав.
- Ага, не проганяй!.. Навколо тебе кров, багато кровi. I чорнi думи
хмурять тво║ чоло. Тому я не говоритиму про минуле... Позолоти,
красунчику, руку, - i я розповiм, що чека║ на тебе в майбутньому. Ну, не
пожалiй для бiдно┐ циганки куруша...
Гамiд завагався. Майбутн║ його лякало. Навздогад сказанi циганкою слова
про кров примусили його здригнутися. Може й справдi стара вiдьма прозира║
майбутн║?