"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ой!
- Люба! Хоч тепер послухай мене! Я буду спокiйний, коли знатиму, що ти
в безпецi, - шепотiв Звенигора. - Що тобi нiщо не загрожу║... Чому ти не
послухала мене ранiш, там, ще в станi?
-- Тепер я тим бiльше нiкуди вiд тебе не пiду, - вiдповiла Златка. - Я
не хочу пережити тебе...
Звенигора зачудовано дивився на це прекрасне створiння, яке все глибше
й глибше входило в його життя, ставало таким рiдним i дорогим, що вiн
ладен був вiддати за нього все, що було найдорожчого.
За дверима пролунав стукiт крокiв. Улетiв збуджений Драган.
- Вiн таки впiзнав тебе, Арсене! - скрикнув приглушено.
Звенигора i Златка кинулись до гайдутина. Але Драган заспоко┐в ┐х:
- Не хвилюйтеся! Я подбав про те, щоб Абдi-ага нестав нам на перешкодi!
- Не тягни, Драгане! Розповiдай докладно! Що ж трапилось?
- Я спустився вниз дуже вчасно. Абдi-ага саме пiдiйшов до спагi┐в i
хотiв ┐м щось сказати. В цю мить я його гукнув. Кафеджi, як я помiтив,
здригнувся, та все ж пiдiйшов до мене. "Що високошановний ага бажа║?" -
запитав. Я пояснив, що хотiв би поставити до стайнi коней. Вiн вийшов зi
мною надвiр. В стайнях, як я сподiвався, нiкого, крiм нас двох, не було.
Не довго думаючи, я скрутив старому руки, заткнув рота кляпом i замкнув у
комiрчинi. Хай померзне, зрадливий пес!
- Гм, не гаразд вийшло. Якщо його кинуться шукати, зчиниться переполох.
- Поки це станеться, ми вже будемо далеко. Гамiд прибув щойно до
хану...
- Справдi? Ти прослiдкував, де вiн зупинився?
- Так. На другiй половинi. Його охороня║ лише один аскер - куня║ на
отоманцi бiля вiкна. Гадаю, ми з ним легко справимося. А от тi чотири, що
внизу...
- Ну, що ж, доведеться Гамiда прикiнчити тут! - сказав Звенигора.
- Нi, наказ во║води ясний: ми повиннi доставити його живого!
Звенигора на це не сказав нiчого, але з виразу його обличчя було видно,
що вiн не схвалю║ наказу во║води. Була б його воля - не возився б вiн зi
спахi║ю!
Перевiривши пiстолi, вони вийшли в довгий напiвтемний коридор. У кiнцi
його, бiля вiкна, стояв аскер. Побачивши трьох незнайомцiв, вiн поволi
посунув до них, напевне, щоб краще роздивитися.
- Салям! - привiтався Звенигора. - А що, шановний, Гамiд-ага вже
повернувся додому?
Аскер не сподiвався, що до нього заговорять про його господаря, i
пiдозрiло глянув на незнайомого спахiю.
- Ви зна║те Гамiда-агу?
- Ще б пак! Давнi друзi! Я привiз йому привiт вiд його зятя Фархада i
дочки Хатче, а також вiд свата Iсхака-ефендi...
- О, ага зна║ мо┐х добрих господарiв! - зрадiв аскер. - Що нового в
наших краях? Ага давно звiдти?
- Не так давно. - Звенигора по-приятельському поплескав аскера по
спинi, взяв пiд руку. Вони поволi йшли вздовж коридора. - Всього мiсяць...
Аскер раптом затiпався: мiцна Драганова рука затиснула йому рота, а
Звенигора вхопив в обiйми, як у залiзнi лещата. Златка хутко вiдчинила
дверi найближчо┐ кiмнати, i гайдутини в одну мить увiпхнули аскера туди.