"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Переляканий вояка тiльки з жахом поводив очима, слiдкуючи, як вправнi руки
меншого спахi┐ зв'язують йому руки й ноги.
- Хочеш жити - лежи спокiйно! - промовив Звенигора. - Увечерi тебе
знайдуть тво┐ друзi...
Щоб аскер не пiдкотився до дверей, його прив'язали до лiжка.
- На всяк випадок, - пробурчав Драган, затягуючи тугiше вузол.
Гайдутини вийшли в коридор. Златка зробила знак, що все спокiйно. Можна
було братися за Гамiда.
- Передостаннi дверi праворуч, - прошепотiв Драган, залишаючись на
чатах.
Звенигора i Златка пiдiйшли до дверей. Прислухалися. Тихо. Отже, Гамiд
у кiмнатi сам... Звенигора витягнув з-за пояса пiстоль, звiв курок, лiвим
плечем рвучко вiдчинив дверi.
Гамiд сидiв спиною до входу. Не пiдозрiваючи небезпеки, спокiйно, не
повертаючи голови, спитав: .
- Що трапилось, Енвер?
- Салям, Гамiде! - промовив Звенигора, направляючи дуло пiстоля в спину
спахi┐.
Гамiд рвучко повернувся. Уздрiвши блискуче дуло пiстоля, прикипiв
поглядом до нього. Його обличчя враз посiрiло, а нижня щелепа
затремтiла... Нарештi вiн глянув на незнайомцiв, якi насмiлилися так
нахабно, вдень, коли в мiстi повно вiйська, вдертися сюди. Впiзнав козака.
- Звенигора? О аллах!
- Не тiльки, - виступила наперед Златка, знiмаючи шапку. - Салям, ага!
- Адiке! - простогнав Гамiд, блiднучи. - Що ви вiд мене хочете?
- Султанський фiрман! - Звенигора пiдступив ближче.
- Фiрман? - Гамiд був вражений i здивований: вiн сподiвався гiршого. -
У мене його нема║...
- Де ж вiн?
- Я вiддав Сафар-бе║вi.
- Жаль... Тодi доведеться без зайвих розмов застрiлити тебе!
Гамiд отетерiло мовчав.
- Златко, подивись гарненько: може, фiрман тут, а Гамiд просто морочить
нам голови?
Златка кинулась на пошуки...
- Чекайте! -скрикнув спахiя. - Ви все одно не знайдете! Давайте
домовимось по-доброму: я вам - фiрман, а ви менi - життя. Згода?
Вiн усвiдомлював безвихiднiсть свого становища - це сповнювало його
серце люттю i вiдча║м. О аллах, що трапилося з ним! Хвилину тому вiн
почував себе в повнiй безпецi, мав у руках владу i вважався третьою, пiсля
околiйного пашi i Сафар-бея, особою в мiстi й околi┐. А зараз... смерть
заглядала йому в вiчi, i вiн не знав, як вiдкараскатись вiд не┐. Тому
хапався за найменшу можливiсть врятуватися. Фiрман, звичайно, дуже
важливий, i за його втрату беглер-бей по головi не погладить, та думати
про це перед лицем нагло┐ смертi було нерозумно i смiшно. Розмова з
беглер-бе║м буде потiм... потiм... А може й зовсiм не буде! Врештi,
головне - врятувати життя! Невже доведеться накласти головою? О аллах
екбер[13] .
- Ми не торгашi, - суворо сказав Звенигора. - Де фiрман? Я не вiрю, що
вiн у Сафар-бея!