"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Вiн ось! - скрикнула Златка, виймаючи iз темно┐ шкатулки, що стояла,
прикрита мiндером, цупкий сувiй пергаменту.
Гамiд зiрвався з мiсця.
- Адiке, не смiй! То та║мний наказ! За нього всiм нам знiмуть голови!
- Тим бiльше цiкаво дiзнатися, про що ж пише султан у такому важливому
фiрманi, - сказав Звенигора. - Златко, прочитай!
Златка пробiгла очима напис на пергаментi.
- О! Це справдi важливий наказ! - вигукнула вона. - Султан оповiща║
во║начальникiв i вiйсько, що за ганебний вiдступ з-пiд Чигирина в минулому
роцi великий вiзир Iбрагiм-паша i хан Криму Селiм-Гiрей позбавленi всiх
чинiв i висланi на острiв Родос у Бiлому морi. Великим вiзиром
назнача║ться паша Асан Мустафа. Падишах наказу║ йому стерти з лиця землi
прокляте мiсто Чигирин, захопити Ки┐в i Лiвобережну Укра┐ну, а Запорозьку
Сiч зруйнувати. Всiх запорожцiв на арканах притягнути в Порту i продати на
галери! З цього року вся Укра┐на повинна стати вiлай║том[14] Османсько┐
iмперi┐!
- Адiке! - прошипiв Гамiд. - Ти розумi║ш, нещасна, що ти робиш? Ти
розголосила державну та║мницю! Вiдтепер ти поставила себе поза законом i
не можеш розраховувати нi на чи║ заступництво... О вай-вай, аллах покарав
мене за те, що я вважав тебе майже сво║ю дочкою i дав таке ж виховання, як
i Хатче, - навчив читати й писати, що суперечить духовi корану, о вай-вай!
- Даремно Гамiд-ага побива║ться за якимось фiрманом. Це
всього-на-всього шмат вичинено┐ телячо┐ шкiри, - сказав Звенигора. -
Подумав би про себе... Ми прийшли не тiльки по фiрман.
Бридкий страх знову засвiтився в Гамiдових очах. Щойно зараз вiн
збагнув остаточно, що його чека║, коли вiн потрапить до рук Младена i
Якуба. Вiн раптом сповз з стiльця i впав перед Златкою на колiна. Охопив
┐┐ ноги руками. Притиснувся товстою щокою до мокрих, холодних вiд талого
снiгу чобiток дiвчини. З його грудей вирвався стогiн.
- Адiке! Люба! Я ж був тобi батьком... Ти не знала в Аксу горя... Невже
ти дозволиш, щоб мене було пiддано тортурам?.. Згадай Хатче... Вона була
тобi за сестру... Ви були нерозлучнi... Невже ти хочеш осиротити ┐┐?..
Адiке... Я знаю: я негiдник... Я завдав горя тво┐м батькам... Але ж нi ти,
нi твiй брат не ма║те причини мстити менi особисто за себе, бо я дав вам
усе, що мiг дати сво┐м дiтям... Якщо ти не поряту║ш мене, аллах прокляне
тебе, i ти будеш тинятися неприкаяною по свiту до самого воскресiння
мертвих! Адiке...
Златка стояла в нерiшучостi. Вся злiсть i ненависть, що пройняли ┐┐,
коли вона дiзналася, хто такий Гамiд, раптом випарувалися, як ранкова роса
пiд промiнням сонця. Бiля ┐┐ нiг лежав чоловiк, якого вона знала протягом
багатьох рокiв i який справдi не робив ┐й нiчого злого i завжди надiляв
подарунками й ласощами нарiвнi з Хатче, сво║ю пестункою.
В ┐┐ очах блиснули сльози. Вона благальне глянула на Арсена, просячи
поради й пiдтримки.
- Досить говорити, Гамiде! - сказав Звенигора. - Вставай! Не намагайся
розжалобити жалiсливими словами серце дiвчини! Не поможе! Ти зараз пiдеш з
нами... I не подумай що-небудь сказати сво┐м людям або подати ┐м знак,
якщо не хочеш умерти передчасно!
- Я не з тобою говорю, гяуре! - ошкiрився Гамiд i знову припав щокою до
ноги Златки, здригаючись вiд плачу й страху.