"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Арсене, залишмо його... - Голос Златки тремтiв. - Врештi, минуло
багато рокiв... Скажемо батьковi i Якубовi...
Вона не договорила. Широко розчинилися дверi - i в кiмнату зайшов
Сафар-бей, а за ним - розгублений Драган.



4

Побачивши Звенигору з пiстолем у руцi, Златку й Гамiда, який повзав у
ногах дiвчини, Сафар-бей зупинився мов укопаний. Вiн оглянувся на Драгана,
якого прийняв за Гамiдового вартового, але, замiсть доброзичливостi,
уздрiв у його очах ворожiсть, а в руцi - зведений пiстоль.
- Аллах екбер! Що це все означа║? - вигукнув ошелешено. - Златко, як ти
опинилася тут?
Златка не встигла вiдповiсти. Драган випередив ┐┐ i вихопив у Сафар-бея
з-за пояса пiстоль, а з пiхов - шаблю. Потiм поспiшно вiдскочив до дверей
i став там на чатах, визираючи крiзь вузьку щiлину в коридор.
Становище сутт║во змiнилося. Звенигора перезирнувся з Драганом: що вони
мали робити? Вивести з собою, крiм Гамiда, ще й Сафар-бея? Замало сил.
Взяти тiльки Гамiда, а Сафар-бея, зв'язавши, залишити в кiмнатi? Чи ж
дасть Сафар-бей себе зв'язати? Напевне, вiн учинить опiр, пiд час якого
наражатиметься на небезпеку i сам ага, i Златка. Що тодi скаже во║вода
Младен? А крiм усього цього, не виключена можливiсть, що Сафар-бей прибув
сюди з вартою, яка може нагрянути i схопити ┐х усiх.
Поки Звенигора i Драган обмiнювались поглядами, роздумуючи, що робити,
Сафар-бей миттю зорi║нтувався, що тут вiдбулося перед його приходом. Вiн
помiтив i фiрман у Златчинiй руцi, i знiченого Гамiда, що все ще
продовжував стояти на колiнах, i розгубленiсть на обличчi дiвчини. Помiтив
- i все зрозумiв. В одну мить вiн збагнув, у яке складне становище вiн
потрапив. У дану хвилину сила, звичайно, була не на його боцi. I тим
бiльше - не на боцi Гамiда. За сво║ життя не боявся: пам'ятав, як
гайдутини, в тiм числi i Звенигора, i Драган, давали його матерi клятву не
пiднiмати руки на ┐┐ сина. За життя ж Гамiда вiн зараз не дав би й
пiвкуруша: досить Звенигорi чи Драгановi натиснути собачку пiстоля, i вiн
опиниться в райських садах аллаха! Але вiн, Сафар-бей, не мiг, не мав
права допустити, щоб на його очах гайдутини убили мусульманина, вiрного
охоронця падишаха. Такого йому не простило б нi вiйсько, нi беглер-бей.
Тому, нехтуючи небезпекою, кинувся до Гамiда, пiдвiв його i, ставши
попереду, рiзко промовив:
- Арсен-ага, ти тут найстарший, тож ма║ш розумiти, що я не дозволю
безкарно розправитися з Гамiдом-агою. Моя честь запорукою цьому! Якщо ж ви
насмiлитеся стрiляти в нього, то стрiляйте i в мене!.. Але мушу попередити
- внизу, крiм во┐нiв Гамiда-аги, сидить п'ятеро мо┐х аскерiв. Якщо вони
почують пострiли...
- Я зрозумiв тебе, Сафар-бею, - сказав Звенигора, вiдбираючи вiд Златки
фiрман i ховаючи його собi за пазуху. - Що ж ти пропону║ш?
- Я пропоную вам найкращий вихiд: тiкайте, поки не пiзно! З хвилини на
хвилину сюди можуть прийти нашi люди, i вам доведеться скрутно...
Подумайте про Златку! Отже, за одно чи два життя - три життя!