"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Хай поверне той гяур султанський фiрман, - пробелькотав, приходячи до
пам'ятi, Гамiд.
Звенигора глузливо посмiхнувся. Сафар-бей удав, що не почув слiв
Гамiда.
- Не гайте часу, Арсен-ага!
Звенигора глянув на Драгана: той ствердно кивнув головою, але вголос
додав:
- Сафар-бею, нам доведеться вас з Гамiдом зв'язати, щоб ви не
перешкодили нам безборонне вибратися з мiста.
- Я даю вам слово честi. З вами моя сестра. - Сафар-бей гiрко
усмiхнувся. - Хiба я дозволю поглумитися з не┐?
- Гаразд. Ми згоднi, - сказав Звенигора. - Златко, Драгане, ходiмо!
Справдi, не будемо гаяти часу!
Вони швидко вийшли з кiмнати. Драган пiдпер дверi отоманкою.
- Зна║мо слово честi яничара, - пробубонiв вiн при цьому. - Ех, чорт!
Самi випустили Гамiда з рук!
- Ма║мо щось важливiше, - поплескав себе по грудях, де був захований
фiрман, Звенигора. - Ну, гайда! Швидше!
Вони спокiйно спустилися вниз, минули спагi┐в Гамiда i яничарiв
Сафар-бея. Конi стояли сiдланi. В дворi i на майданi - анi душi. Звенигора
допомiг Златцi сiсти в сiдло - i за мить три вершники ви┐хали з ворiт.
I тут з хану долинув рiзкий Гамiдiв голос.
- Аскери! Пильнуйте! Гайдутини ви┐жджають iз мiста!
Вiн висунувся з вiкна i волав на весь Слiвен. Звенигора схопився за
рукiв'я пiстоля, але Гамiд враз замовк: мiцна Сафар-бе║ва рука затиснула
йому рота i швиргонула в глибину кiмнати. Крiзь прочинене вiкно доносилася
Гамiдова лайка. Вiн намагався вирватися з рук Сафар-бея, i йому, мабуть,
пощастило зробити це, бо шум у ханi раптом затих.
- Вперед, другарi! - вигукнув Драган i погнав коня чвалом по вузьких
слiвенських вуличках.
За ним мчала Златка на гнiдому огирi. Звенигора трохи вiдстав.
Завертаючи за рiг, вiн оглянувся: з ворiт хану виринули чотири вершники i
понеслися слiдом за ними. Отже, погоня! Спагi┐ Гамiда тепер не вiдстануть
вiд них, будуть переслiдувати, аж поки витримають конi. А до гайдутинсько┐
засiдки - майже два фарсахи...[15] I дорога йде весь час угору.
Вулицями втiкачi промчали без перешкод. З-пiд кiпрських копит летiли
важкi бризки буро┐ води i грудки талого снiгу. Свистiв у вухах напо║ний
запахами весни теплий вiтер. Удалинi синiли гори i перелiски.
Та розглядатися було нiколи. Вперед! Швидше вперед! З високого горба
Звенигора оглянувся ще раз. Переслiдувачi виринули з мiста i розтяглися по
дорозi довгим цепом, ┐х уже було не четверо, а десяткiв два. Видно, крик
Гамiда пiдняв на ноги спагi┐в, i ┐хнi застоянi ситi конi поволi, але
вперто наздоганяли втiкачiв. А з мiста вилiтали все новi й новi верхiвцi.
"Гм, занадто, - подумав Звенигора. - Увесь Гамiдiв загiн проти нас трьох!
I, зда║ться, спагi┐ мають намiр переслiдувати нас до того часу, аж поки не
заженуть у глухий кут. Буде жаль, якщо я не зумiю знайти спосiб передати
султанський фiрман на Укра┐ну, щоб попередити вiйсько i народ про грiзну
небезпеку, яка ось-ось посуне з пiвдня".
Вiн лiвою рукою помацав тугий сувiй за пазухою, почув характерний
хрускiт свiжовичиненого пергаменту i продовжував гарячкове думати над тим,