"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Внизу, недалеко вiд дороги, у затишнiй улоговинi, зупинився
гайдутинський загiн. Усi мовчали. Во║вода Младен схвильовано ходив по
сухому пагорбу, час вiд часу кидаючи тривожнi погляди на далеку дорогу.
Кожному було ясно, що во║вода пережива║ за дочку.
А в нього болiло серце. Вперше в життi. I той бiль був такий гострий,
що во║вода зцiпив зуби, щоб не застогнати. Вiн зв'язував це з хвилюванням
за Златку i подумки картав себе за те, що дав ┐й згоду взяти участь у цiй
дуже ризикованiй по┐здцi до Слiвена.
Вiн пригадав, що тодi, коли вирiшувалось, кому ┐хати, все здавалося
простiше. Драган мав ┐хати, але вiн нiколи не бачив Гамiда i не знав його
в лице. Звенигора теж мав ┐хати i знав Гамiда добре, зате i його в Слiвенi
багато хто знав, тому козаковi, гадали, важко буде невпiзнаним проникнути
в хан Абдi-аги. Коли Младен висловив думку, що, може, по┐де вiн сам, всi
рiшуче виступили проти: во║вода не мав права так ризикувати собою, а
вiдтак i всi║ю справою, за яку боролися повстанцi. Викликало гостре
заперечення i намагання Якуба взяти участь у викраденнi Гамiда i
султанського фiрману, - не тi сили були в старого, i знав його Гамiд
занадто добре... Звичайно, рядовi гайдутини, якi погано знали турецьку
мову або зовсiм ┐┐ не знали, теж не могли бути корисними Звенигорi й
Драгановi пiд час ┐хнього наскоку на мiсто... Тож коли Златка сказала, що
найкраще пiдходить для по┐здки вона, всi якось задумалися. Один Звенигора
рiшуче заперечив, та коли дiвчина зауважила, що вона ж весь час буде поряд
з ним, козак теж замовк. Пропозицiя була настiльки несподiвана i
незвичайна, що пiдкупила всiх. Спокушало те, що переодягнена аскером
Златка, яка досконало володiла турецькою мовою i прекрасно знала Гамiда,
його оточення i звички, могла легко ввести в оману спагi┐в i вiльно
проникнути в кiмнату спахi┐. У Младена, крiм цього, ворухнулася в серцi
гордiсть: дочка ставала гiдною спадко║мницею духовних iдеалiв сво┐х
батькiв. Як би порадувалася тепер Анка, споглядаючи на свою доньку!.. I
вiн... погодився.
А тепер малював одну картину страшнiшою за iншу. I картав себе, кленучи
свiй хвилинний порив, що, може, призвiв дiвчину до загибелi.
- пдуть! - раптом загукав зi скелi Яцько. - Мчать щодуху!.. Тро║!
Гайдутини подерлися на скелi. Младен застиг на сво║му горбi, зiрко
вдивляючись у голубий простiр, але нiчого не бачив там.
Тим часом Яцько не спускав очей з далеких верхiвцiв. Коли з мiста
вискочила погоня, вiн спочатку навiть не зрозумiв, хто то, яке вiдношення
вона ма║ до Звенигори i його друзiв. Тiльки згодом, коли неймовiрний
здогад пронизав його свiдомiсть, вiн дико закричав:
Погоня! Погоня! Нашi в небезпецi!
Гайдутини вже й самi побачили, що Драган, Звенигора i Златка тiкають
вiд погонi i що вiддаль мiж ними i переслiдувачами поволi зменшу║ться.
Во║вода Младен зблiд.
- Набийте пiстолi i яничарки! Приготуйтесь до бою, другарi! - скрикнув
вiн. - Займайте сво┐ мiсця!
Гайдутини залягли обабiч дороги за скелями. Спихальський, Роман i
Грива, вистромивши голови з-за каменiв, прикипiли поглядами до втiкачiв.
- Прудкiше! Прудкiше, най його мамi! - шепотiв зблiдлими вустами пан
Мартин. - О пан кзус, захисти ┐х!
Коли пiд Златкою упав кiнь, гайдутини ойкнули. Во║вода схопився за