"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

голову. Глухий болiсний стогiн заклекотiв у його грудях.
Лицарський вчинок Звенигори вселив у серця його друзiв i всiх
гайдутинiв нову вiру в порятунок. I навiть тодi, коли козак сплигнув з
коня, щоб дати Златцi змогу втекти, нiхто не сумнiвався в тому, що йому
пощастить уникнути рук спагi┐в.
Тим часом Драган i Златка швидко наближалися до гайдутинсько┐ засiдки.
За ними по п'ятах гналися спагi┐.
Гайдутини лежали за скелями, мiцно стискаючи в руках зброю. Жодного
поруху, жодного звуку! Тiльки дзвiнкий цокiт копит на кам'янистiй дорозi
та шелест вiтерця над головами порушували мертву тишу.
Во║вода Младен прича┐вся за скелею поряд зi Спихальським та Романом.
Йому здавалося, що серце вискочить у нього з грудей. Руки до болю в
суглобах стискали яничарку, але вiн не помiчав цього. Поглядом прикипiв до
двох переднiх вершникiв, що хутко наближалися, виважуючи ту мить, коли
вони проскочать засiдку i можна буде вогнем вiдсiкти переслiдувачiв.
У Спихальського чоло всiялося рясним потом, тремтiв гострий кiнчик
┐жакуватого вуса. Голубi булькатi очi пойнялися крицевою синявою.
Майже не дихав Роман. Лiве око примружив, а праве тримав на мушцi,
цiлячись у переднього переслiдувача, кожно┐ митi готовий натиснути на
собачку.
Нарештi, Драган i Златка вихором промчали повз гайдутинiв. Наростав
гулкий тупiт спагi┐вських коней.
- Вогонь! - скрикнув во║вода.
Гримнув залп. Луною вiддався в горах. Дико заiржали, падаючи через
голови, пораненi конi. Полетiли додолу верхiвцi. Крики жаху, болю залунали
в ущелинi. Уцiлiлi спагi┐ повертали назад.
Драган i Златка швидко спiшилися i незабаром, блiдi, схвильованi,
пiдбiгли до гайдутинiв. Хтось повiв ┐хнiх мокрих, змилених огирiв у
безпечне мiсце.
- Тате, врятуй Арсена! - скрикнула Златка, падаючи в обiйми во║води.
Младен пригорнув дочку. Плечi його здригалися вiд щойно пережитого
хвилювання.
Спагi┐ вiдступили на недосяжну для куль вiдстань i збилися в гурт. До
них примчав Гамiд. Пiдтягувалися поволi тi, що вiдстали. Незабаром во║вода
нарахував близько пiвсотнi ворожих аскерiв, якi, очевидячки, готувалися до
бою.
- Не турбуйся, донько. Все буде гаразд, - сказав во║вода. - Арсен -
смiливий юнак i не дасться в руки ворогам. Iди спочинь. А ми повиннi
зустрiти як слiд гостей...
Загiн займав вигiдне для оборони мiсце. Невисокi скелi i нагромадження
камiнних брил, що лежали понад дорогою, надiйно прикривали гайдутинiв вiд
куль. Праворуч i лiворуч вiд дороги здiймались обривистi горби, теж
зайнятi гайдутинами. Позаду, в напрямку Старо┐ Планини, тяглися двi
долини, порослi чагарником i лiсом, - вони були зручнi для вiдступу.
Не маючи уявлення про кiлькiсть гайдутинiв, спагi┐ не поспiшали з
наступом. Вони чекали пiдкрiплення. Зi Слiвена мчали поодинокi аскери.
Невдовзi прибув невеликий яничарський загiн Сафар-бея. Надвечiр Гамiд мав
близько сотнi во┐нiв i лише тодi вiддав наказ про наступ.
Частина спагi┐в пiшла понад дорогою, ховаючись у ярках, чагарниках та
мiжгiр'ях. Друга частина - бiльша - лишилась на мiсцi. Десяткiв два во┐нiв