"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

подерлися на горби, щоб обiйти гайдутинiв з бокiв.
- Спокiйно, другарi! Пiдпустiть ворогiв ближче - i тодi цiльтесь
влучно! Щоб жодна куля не пролетiла мимо! - поучав сво┐х соколiв во║вода.
- Нас менше, але за нами - правда! Да жи║ Болгарiя!
Затрiщали з обох бокiв пострiли. Закучерявилися в долинi сизi димки.
Важко просвистiли в повiтрi олов'янi кулi.
Гайдутини берегли порох, а тому, виконуючи наказ во║води, стрiляли
рiдко. Але гостре око балканджiя, мiцна його рука! То в одному, то в
iншому мiсцi скрикували пораненi спагi┐ або й падали мертвi на холодне
камiння.
В першому ж приступi Гамiд недорахувався бiльше десятка сво┐х во┐нiв.
Стiльки ж було поранено i вiдправлено до Слiвена.
Як тiльки наступило затишшя, Яцько вiдклав убiк торбинку з порохом (вiн
заряджав яничарки для Романа i Гриви), запхнув за пояс два ятагани - i
непомiтно шуснув у чагарник. Обережно, щоб не сколихнулася жодна гiлка,
пробрався ущелиною на протилежний бiк горба i швидко почимчикував у тил
спагiям. Його весь час непоко┐ла думка про Звенигору. Де вiн? Чи пощастило
йому втекти вiд переслiдувачiв? Чи, може, був схоплений або забитий? Коли
б був живий i на волi, то досi б прибув у розташування гайдутинiв. Отже...
Перед вечором Яцько, зробивши чималий гак по горах, опинився на сопцi,
звiдки було видно як на долонi весь табiр Гамiда. Хлопець прилiг у кущах,
за каменем, i почав стежити за ворогами, що, як вiн скоро зрозумiв,
готувалися провести тут нiч. Але нiчого, що б прояснило долю Звенигори, не
побачив.



6

Тим часом Арсен лежав зв'язаний у ямi пiд скелею, яка i закривала його
вiд Яцька. Насупроти нього сидiв довгов'язий аскер i пантрував за в'язнем,
як вовк. Арсен не мiг поворухнути нi рукою, нi ногою. Йому лишалось одно:
думати. I вiн пригадував подi┐ останньо┐ години.
Сплигнувши з коня, вiн прудко подерся на гору. Кра║м ока запримiтив, що
Златка мiцно трима║ться в сiдлi i щодуху мчить за Драганом. Це наддало
йому сили. Вiн продерся крiзь густi заростi дроку i раптом опинився перед
високою кам'яною стiною. Як вiн не звернув на не┐ уваги? Адже мiг
стрибнути на протилежний бiк! Знизу до нього вже перли спагi┐ з
наставленими сторчма ятаганами.
- Здавайся, гяур! - кричали.
Арсен побiг попiд стiною вперед, назираючи, чи нема де мiсцини, якою
вiн вихопився б нагору. Але тако┐ мiсцини не було. Зате з чагарiв
вискочило ще кiлька спагi┐в i кинулися йому навперейми. Вiн зупинився,
важко дихаючи. Стиснув у руцi пiстоль. Однак i вистрiлити не пощастило: з
полка здуло порох, i спалаху не вийшло.
Його схопили зразу тро║. Потiм надбiгло ще дво║. Вiн намагався
випручатися, вирватися, з ┐хнiх рук, та нападники виявилися спритними й
мiцними людьми - звалили його додолу, зв'язали.
Побачивши полоненого козака, Гамiд аж засичав вiд радощiв. Пiдскочив -
запустив руку за пазуху бекешi...