"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Звенигора iронiчно усмiхнувся.
- Даремно шука║ш, ага!
- Мовчи! Нi слова! - вереснув Гамiд, не бажаючи, щоб во┐ни знали про
пропажу султанського фiрману, i вивернув Арсеновi кишенi.
Але i там фiрману не було.
Гамiд вiдiслав аскерiв наперед.
- Де фiрман, урус?
- Я його заховав, ага. Бачиш же - при менi нема║...
- Де заховав? Чи передав кому?
- Нi, не передавав. Пошукай отам, пiд горою. Може, пощастить знайти. -
Козак насмiшкувато повiв оком.
- Що ти менi голову морочиш? Кажи правду, якщо хочеш жити!
Звенигора прекрасно розумiв, що жити йому тiльки до того часу, коли
Гамiд втратить вiру, що випита║ у нього що-небудь корисне для себе про
фiрман. Тому з самого початку повiв себе так, щоб у Гамiда жеврiла надiя
добитися свого.
- Я й кажу правду. Фiрман я заховав. Давай, Гамiд-ага, домовимося: я
тобi - фiрман повертаю, ти менi - життя!
Незважаючи на трагiчнiсть становища, вiн не змiг стримати гiрко┐
посмiшки, пригадавши, що повторив слова Гамiда, якi той говорив якусь
годину тому в ханi Абдi-аги... Все-таки хитромудра штука - життя! Не
встигнеш клiпнути оком, як воно враз повернеться до тебе iншим боком,
пiднесе таку заковику, яко┐ нiяк не сподiвався...
Гамiд зразу повеселiшав.
- Я тобi обiцяю це. Давай фiрман!
- Е-е, знайди, ага, дурнiшого! Не так це робиться!
Тут гримнув гайдутинський залп. Погоня за Драганом i Златкою
припинилася. Спагi┐ вiдкотилися назад. I Гамiд, наказавши одному iз
аскерiв, що саме пiд'┐хав, берегти полоненого, як зiницю ока, помчав до
сво┐х во┐нiв.
I ось лежить вiн, кiлька хвилин тому вiльний козак, а тепер - нерухома
колода, в холоднiй i мокрiй вiд розталого снiгу ямi й дивиться на рябе,
побите вiспою обличчя свого вартового.
- Гей, ага-джан, - зверта║ться Звенигора до нього, - ти бачиш - я
пiдпливаю водою... Витягни мене на сухе!
- Не втопишся!
- Але простуджуся, дурна твоя голова! Мене звiльнять, i я тодi пригадаю
тобi цi слова.
Вартовий заклiпав очима. Вiн не знав, хто перед ним. Дорогий
спагi┐вський одяг свiдчив, що стереже вiн незвичайну птицю. Врештi, якщо
витягнути його з ями на сухе, яка в тому провина? I аскер виволiк
полоненого наверх, поклав проти сонця пiд брилою нiздрюватого вапняку.
Звiдси було видно дорогу, гурт спагi┐в на нiй i вершникiв, що все
прибували зi Слiвена. Серед загону яничарiв Звенигора впiзнав Сафар-бея.
Ага був насуплений, здавався заклопотаним. Побачивши Звенигору, вiн осадив
коня.
- Ти? - Вiн був здивований i вражений.
- Так, Сафар-бею. Це я. Завдяки тво┐й ласцi...
Сафар-бей мовчки вiдвернувся, ударив коня. Помчав услiд за сво┐ми
во┐нами.