"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Обережно, щоб не наробити шуму, Звенигора порачкував вiд скелi, пiд
якою куняв вартовий, i шаснув у кущi.
Раптом перед ним хтось пiдхопився на ноги, скрикнув:
- Ой, хто це?
Звенигора впiзнав голос Яцька. Миттю затулив хлопцю рукою рота. Так от
хто його рятiвник!
- Це я, Арсен. Тiкаймо мерщiй!
Вони поплазували в темряву. Арсен у думцi дякував хлопцевi за щасливий
порятунок. Смiливий росте во┐н!
Яцько упевнено повз уперед. В'юнким вужем розсовував заростi, гнучкою
куницею обминав перешкоди, що виникали на ┐хнiй путi. Коли вiдiйшли вiд
спагi┐вського табору досить далеко, зупинився, щоб перевести дух.
Звенигора стиснув його в обiймах.
- Спасибi, тобi, Яцьку, що вдруге визволив мене, - прошепотiв на вухо.
- Не побоявся пробратися у саме лiгво ворогiв! Що б же ти робив, коли б
прокинувся вартовий?
- Вартовий? Я щось його не бачив. Та й далеко я був вiд нього.
- Як! Вiн був поряд з тобою, коли ти розрiзував на менi мотузки...
- Мотузки? - ще бiльше здивувався Яцько. - Я не розрiзував нiяких
мотузкiв...
- То хто ж мене визволив?
- Як хто? Я гадав, ти сам...
- Гм, - задумався Звенигора. - Дивно... Невже...
Вiн не договорив. Неймовiрний здогад пронизав йому ┐ мозок - невже то
був Сафар-бей? Але нi, це неможливо.
Тодi хто ж?



7

Гайдутини намагалися втекти вiд спагi┐в Гамiда i пiвдня петляли по
мiжгiр'ях i, та║мних звiриних стежках Старо┐ Планини. Але втекти не
пощастило. Гамiд проявив виняткову наполегливiсть. Без вiдпочинку вiн
переслiдував загiн Младена аж до гори Хладно┐.
Тут розгорiвся бiй. Гайдутини засiли у вузькiй ущелинi. Дали два залпи
по наступаючих спагiях, але не спинили ┐х. Розлютований втечею Звенигори,
Гамiд будь-що хотiв розгромити повстанцiв, схопити ┐хнiх ватажкiв i
вiдiбрати фiрман, а тому гнав сво┐х аскерiв у наступ, незважаючи на
втрати.
Спагi┐ рвалися в рукопашний бiй. Скориставшись тим, що гайдутини
набивали яничарки, вони з криком i вереском ринули у вузький прохiд.
- Алла! Алла! - ревiли страхiтливо роззявленi роти.
- До шабель, другарi! - пролунав голос во║води Младена. - Не осоромимо
землi болгарсько┐! До шабель!
Вiн перший кинувся з високо пiднятою шаблею на ворогiв. Поряд з ним
iшли Драган i Звенигора. Всi гайдутини, за винятком Златки, Якуба i Яцька,
якi ходили бiля поранених i стерегли коней, ринули в атаку.
Двi лавини зустрiлися в похмурiй кам'янистiй ущелинi. Заскреготала
криця - впали першi вбитi. Крики стихли. Чулися лише поодинокi вигуки