"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

бiйцiв та стогiн поранених. Рубалися люто, не вiдступаючи нi кроку назад.
Сiре камiння почервонiло вiд кровi, - з нього здiймалася нiби рожева пара.
У гайдутинiв видiлялися два клини, що глибоко ввiгналися у стрiй
спагi┐в, - перший мав вiстрям Младена, Звенигору i Драгана, другий -
Спихальського, Гриву й Романа. Младен рубався мовчки, в душi жалiючи, що
не може дотягнутися до Гамiда, який стояв далеко позаду, в тилу сво┐х
во┐нiв. Зате Спихальський, люто настовбурчивши вуса, без угаву сипав
лайками та приповiдками, без яких не мiг обiйтися навiть у вирi люто┐
сiчi.
- Згинь до дзябла! - гримiв його голос. - Псякрев!
Свистiла шабля - i поляк просувався на один крок наперед.
- Го, го, лайдаку, а ти що за ║ден! - звертався вiн до нового ворога,
що напав на нього. - Звiдкiля узявся, скурвий сину? Хочеш помiрятись зi
мною силами? Прошу, прошу... Але не ремствуй, пане, якщо до скону
носитимеш на сво║му писковi мiй гостинець! На! Ма║ш!..
Похмурий Грива рубався затято. Вiн був на цiлу голову вищий i вiд
сво┐х, i вiд туркiв, - i з висоти свого зросту скидав гострим поглядом все
поле бою, помiчав найбiльш завзятого ворога i поривав туди за собою сво┐х
друзiв.
Роман, пшеничночубий, ясноокий, з веселою усмiшкою на напiврозтулених
вустах, фехтував з бородатим аскером легко i радiсно, нiби стояв не на
смертельному герцi, а на току з цiпом у руках над снопами запашного жита.
Пiвдесятка ворогiв уже скуштували ┐хнiх шабель i, обливаючись кров'ю,
корчилися пiд ногами у бiйцiв.
Звенигора i Драган пильно оберiгали Младена.
Хтось iз спагi┐в упiзнав його i з криком: "Во║вода Младен!" - кинувся
на гайдутинського ватажка з високо занесеною шаблею. Драган вiдбив удар, а
Звенигора прикiнчив нападника. Та тепер усi аскери побачили во║воду, i
кожен намагався схрестити з ним зброю. Кожному хотiлося зажити слави
переможця во║води й одержати обiцяну Гамiдом нагороду за його голову.
Бiй проходив з перемiнним успiхом. Жоднiй з сторiн не пощастило здобути
вiдчутну перевагу. Однак було ясно, що гайдутинам доведеться вiдступати:
спагi┐ мали вдвiчi бiльше сил. До того ж загiн Сафар-бея, який до цього
часу не брав безпосередньо┐ участi в збройних сутичках, мiг в першу-лiпшу
хвилину прийти ┐м на допомогу.
Потрiбно було протриматись до вечора, а потiм, користуючись темрявою,
вiдступити.
- Драгане, накажи винести поранених, - кинув через плече Младен, - у
безпечне мiсце! Хай Златка i Якуб супроводять ┐х!
Драган вийшов з бою.
Звенигора мусив бути ще уважнiшим, щоб у разi потреби вiдвести од
во║води небезпеку. Вiн став з ним плече в плече i, пiдтримуваний iншими
гайдутинами, мовчки вiдбивався вiд розлютованих ворогiв, що почали
насiдати все настирливiше.
Один з аскерiв, якому, видно, дуже хотiлося зустрiтися вiч-на-вiч з
во║водою, але не щастило це зробити через штовханину, поклав собi
досягнути цього iншим шляхом. Вiн вихопив пiстоль i, скочивши на камiнь,
через голови товаришiв, вистрiлив у Младена. Старий во║вода здригнувся,
почав осiдати назад. Звенигора встиг пiдхопити його попiд руки, але в цю
мить ворожа шабля завдала во║водi ще одного удару. Гайдутини зразу ж