"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

заступили його, а Арсен винiс во║воду в тил.
На крик Звенигори пiдбiг Драган.
- Яке нещастя! - скрикнув вiн, побачивши закривавленого, зблiдлого
во║воду. - Швидше до Якуба! Неси, Арсене! А я залишуся тут...
Рани Младена виявилися серйозними. Куля пронизала груди, а шабля
розпанахала передплiччя.
Якуб туго перев'язав во║воду, Златка зi слiзьми на очах пiдтримувала
батька за голову.
Младен крiпився, але поволi втрачав сили.
- Як там? - спитав кволо.
- Тримаються нашi, - вiдповiв Арсен.
- Жаль, мало нас, а то б спiймали сьогоднi Гамiда... Арсене, передай
Драгановi, щоб виводив загiн з бою! Досить ми поклали ворогiв! - Во║вода
змовк, зцiпивши зуби.
Звенигора з Якубом посадили його в сiдло. Златка стала поруч, готова
пiдтримати батька. Пiдвелися тi пораненi, хто мiг iти сам.
- Рушайте, - сказав Звенигора. - Ми наздоженемо вас.
Звiстка про поранення Младена незабаром поширилася мiж гайдутинами.
Кожен з них ще чинив опiр вороговi, але бойовий запал уже почав згасати,
як згаса║ вогонь пiд першими краплинами дощу. Звенигора помiтив це зразу,
як тiльки повернувся назад, у лави. Йому кинулося в вiчi i те, що крики
"алла" вже заглушували голоси гайдутинiв, i те, що крок за кроком
гайдутинська лава вiдкочувалась, i навiть те, що бiльше не сипав
приповiдками пан Мартин, а мовчки вiдбивався вiд двох аскерiв, що, видно,
заповзялися взяти його на шаблi.
- Драгане, виводь загiн з бою, - шепнув Арсен молодому болгариновi. -
Вiдступа║мо на пiвнiч, у гори... Такий наказ во║води!
Бiй ущухав. Гайдутини поволi вiдступали назад, пiдбираючи поранених.
Драган сподiвався, що спагi┐, зазнавши вiдчутних втрат, не стануть
переслiдувати ┐х, одначе вiн помилився. Хоча вони й не кидалися
врукопашну, але й не вiдставали. Чутка про поранення Младена дiйшла до
Гамiда, i вiн вирiшив одним ударом покiнчити i з во║водою, i з його
загоном.
Так i йшли манiвцями, до темних ущелинах, захаращених буреломом та
камiнням. Попереду - гайдутини, позаду - спагi┐, не вiдступаючи, але й не
насмiлюючись поки що нав'язати новий бiй. Гамiд мав сво┐ розрахунки. Вiн
знав, що гайдутинам важче. Вони несли поранених, а вiн сво┐х залишив на
мiсцi бою пiд наглядом Сафар-бея, який вiдмовився брати участь у дальшому
походi. Тож ага сподiвався, що прийде час, коли стомлених, виснажених
гайдутинiв буде легко перемогти.



8

Два днi тривав цей важкий, виснажливий вiдступ. Голоднi люди мовчки
брели гiрськими стежками, щомитi оглядаючись назад. Коли спагi┐ дуже
насiдали, тодi найвитривалiшi робили засiдку i стрiляли в них з-за
каменiв. Це примушувало туркiв знову триматися на чималiй вiдстанi.
Звенигора iшов поряд з Драганом. Тепер на плечi молодого балканджiя