"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

лягла вся вiдповiдальнiсть за долю загону.
- Так ми перейдемо всю Планину, - промовив гайдутин. - Треба рятувати
Младена i не дати Гамiдовi змоги повернути собi фiрман. Але як це зробити?
На мою думку, нам слiд роздiлити загiн. Ти, Арсене, разом зi сво┐ми
друзями, Младеном, Златкою i Якубом вiдiрвешся i пiдеш на пiвнiчний схил
Планини. А я з загоном вiдверну Гамiда вiд вас...
Звенигора мовчав. Вiн розумiв, що тяжко поранений во║вода потребу║
спочинку. Хоча б на два-три днi. Але роздiляти загiн... Чи ж погодиться на
це Младен? Вiн висловив свiй сумнiв Драгановi.
- Ми йому нiчого не скажемо, - вiдповiв Драган. - Врештi, йдеться про
його життя, i тут ми ма║мо право вирiшувати самi.
- Ну, що ж, я згоден.
Вони домовилися про мiсце майбутньо┐ зустрiчi. Драган зразу повеселiв.
Вiн вiрив, що без тяжко пораненого во║води загiн зумi║ втекти вiд
переслiдувачiв, а сам во║вода видужа║ в затишку i спокiйному мiсцi десь у
колибi пастухiв-балканджi┐в.
Звенигора сповiстив про такий намiр Драгана сво┐х товаришiв i Златку.
Всi пристали до цього. Не гаючи часу, Звенигора повiв свiй загiн далi в
гори, прямо на пiвнiч. Драган зостався в засiдцi i пiсля короткого бою, на
виду в спагi┐в, звернув лiворуч i через вiдроги кряжу пiшов на захiд.
Гамiд рушив за ним. Але не пройшов вiн i пiвфарсаха, як його наздогнав
захеканий аскер у заболоченому одязi.
- Осмiлюся сповiстити, ага, що гайдутинський загiн роздiлився надво║, -
сказав вiн.
- Звiдки ти це взяв? - сполошився Гамiд.
- Я трохи вiдстав. Наздоганяючи вас, я пiшов по кiнських слiдах. Адже
вiдомо, що у гайдутинiв всього дво║ коней, на яких вони везуть свого
пораненого во║воду. Так ото я пiшов по тому слiду. Здершись на гору, я
вдалинi побачив невеличкий гурт людей, - ┐х було восьмеро, - i дво║ коней.
Спочатку я зрадiв. Ну, думаю, десь i нашi тут недалечко. Раптом,
повернувшись, з подивом уздрiв на протилежному вiд мене узгiр'┐ два загони
- гайдутинський i наш. Я й зрозумiв, що нас обдурено. Пораненого пса
Младена намагаються спровадити в безпечне мiсце. Так я гадаю, ага.
- Ти впевнений, що ┐х тiльки восьмеро?
- Я бачив ┐х, як ось вас бачу, - образився аскер.
- Гаразд. Спасибi. Ти принiс дуже важливу звiстку, - сказав Гамiд i,
вiдiбравши два десятки аскерiв, повернув назад. - Веди нас! Та швидше!
Вiн поспiшав. В долинi сам пересвiдчився, що аскер сказав правду. На
м'якiй вiд розталого снiгу землi яскраво виднiлися два кiнськi слiди.
Гамiд вилаяв себе. Iшак! Дурний баран! Тебе мало не обдурили тi хитрi
балканджi┐! Мав би сам додуматись, що вони захочуть в першу чергу
врятувати свого ватажка!.. А де Младен, там, напевне, i той урус!.. Ну,
тепер вони не виприснуть з мо┐х рук!
- Швидше! Швидше! - пiдганяв вiн аскерiв, якi вже стомилися не менше,
нiж гайдутини, i брели понуро, опустивши голови.
Тим часом Звенигора зi сво┐м невеличким загоном здирався все вище i
вище на головний хребет Старо┐ Планини. Роман i Грива вели на поводах
коней, на яких ┐хали Младен i Златка. Попереду йшли Якуб i пан Мартин.
Позаду плiвся Яцько. Хлопець дуже стомився, але не хотiв признатися нiкому
про це. Цупкi чирики муляли ноги. Вибравши зручний плескуватий камiнь,