"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

голос. Потiм Гамiд вийшов наперед i крикнув:
- Гей, урус, ще раз пропоную: здавайся! Обiцяю життя i волю!
- Без тво║┐ обiцянки - я живий i на волi! - гукнув у вiдповiдь Арсен i
глянув назад, - його маленький загiн уже здирався на схил протилежно┐
гори.
- Поверни менi листа - i забирайся геть, гяуре! - гарячкував Гамiд.
Арсен хотiв було крикнути, щоб дошкулити Гамiдовi, що то не простий
лист, а фiрман султана, але вчасно спохватився. Нi, нi, про це треба
мовчати! Про фiрман нi слова! Щоб не дiзналися про його викрадення нi
беглер-бей, нi сам султан, щоб турки не змiнили сво┐х намiрiв. Що ж до
Гамiда, то вiн, безперечно, теж мовчатиме.
- Iди вiзьми його, Гамiде! - засмiявся козак. - Ну, ти ж хоробрий!
Спагi┐ потупцяли на мiсцi i рушили вперед. Останнi сто крокiв перед
перевалом були не такi важкi, як ранiш. Мiсцина була досить широка i
дозволяла спагiям наступати гуртом. Зате вона була доволi крута i всiяна
безлiччю камiнцiв - великих i малих, якi ковзалися пiд ногами i затрудняли
бiг.
Звенигора вистрiлив. Ще один турок, недоладно змахнувши руками, упав
навзнак. Але це не зупинило iнших. Спагi┐ спотикалися, падали, але
настирливо лiзли вперед.
Арсен схопив важку каменюку, вискочив на вершину перевалу. Став,
великий, суворий, з натужно витягнутими над головою руками, в яких
завмерла чорна брила.
- Хто ступить ще крок, я розтрощу тому башку! - крикнув униз.
Спагi┐ схитнулися, зупинились.
- Вперед! Вперед! Що ви злякалися мерзенного гяура, сини падишаха! Ви
зараз схопите його! - пiдбадьорював сво┐х аскерiв Гамiд i вистрiлив з
яничарки.
Звенигора вiдчув, як щось тупо ударило його в живiт. "Поранений!" -
майнула думка. Але болю не вiдчув. Напруживши всi сили, жбурнув униз
каменюку. Спагi┐ з виском сипнули врозтiч. Користуючись замiшанням серед
ворогiв, Арсен оглянув себе. Кровi нiде не видно. Тiльки на бекешi чорнi║
дiрка вiд кулi. Невже куля застряла в сукняному спагi┐вському жупанi?..
Чекай - чому в жупанi? А може... А може, то Сiркiв пояс, що подарував
кошовий при розставаннi в Сiчi, врятував йому життя? Як вiн не догадався
про це ранiш? Безперечно, туго начинений золотими i срiбними монетами, вiн
став надiйною перепоною для олов'яно┐ кулi!
Звенигора швидко розстебнув бекешу i жупан, зiрвав з-пiд сорочки
широкий i важкий ремiнний пояс. Золото - ось що зупинить спагi┐в, затрима║
┐х, поки стемнi║, i його друзi будуть на безпечнiй вiдстанi!
Вiн розкрив один з клапанiв пояса, насипав жменю золотих монет.
- Аскери! - крикнув голосно. - Я вiддаю вам усе, що ║ цiнного у мене!
Ось - ловiть!
Вiн сiйнув монетами по кам'янистому схиловi. Золотий дощ блиснув у
повiтрi, бризнув на спагi┐в i з дзвоном розсипався серед камiння. Якусь
мить спагi┐ стояли остовпiлi. Потiм враз пригнулися - кинулись один
з-поперед одного нишпорити, вишукуючи блискучi кружальця.
- Вперед! Вперед! Гнiв аллаха на вас, шайтанове насiння! - гримiв
Гамiд. - Ми повернемось назад - i все буде ваше!
Його нiхто не слухав. Кiльком аскерам пощастило - вони зразу знайшли по