"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

три-чотири монети. Це розпалило жадобу i заздрощi iнших. Почалася
суперечка. Тi, хто нiчого не знайшов, вимагав, щоб здобич було подiлено
порiвну. Щасливчики, пiдтримуючи один одного, вiдмовлялися дiлитися з
товаришами.
Гамiд бiгав вiд одних до iнших, умовляв, благав, погрожував. На нього
не звертали уваги. Тодi вiн заверещав: ;
- Паскуднi шакали, смердючi гi║ни! Я пострiляю вас! Запроторю на
галери, гяурськi свинi!
Аскери притихли. Але жоден не виявляв бажання залишати мiсце, де можна
було в одну мить розбагатiти на тисячу курушiв. Таке трапля║ться не щодня!
Час iшов. Сонце опустилося за далекi вершини гiр. В долинах погустiла
iмла. Тiльки захiдна половина неба горiла малиновою загравою, i на
верховинах було ще видно. Звенигора прослiдкував за сво┐м загоном - вiн
пiднявся на протилежний крем'янистий кряж i вже поволi ховався за обрi║м.
Коли б ще хоч трохи затримати спагi┐в, щоб у сутiнках вони не побачили, в
якому напрямку вiн пiде!
Та раптом Гамiд викрикнув:
- Аскери, не гайнуйте часу! У того гяура багато золота! Я знаю! Вiн
несе гайдутинську казну! Доженемо його - i вся здобич буде ваша! Вперед,
смiливцi!
Спочатку поволi, потiм дедалi швидше спагi┐ подерлися знову на гору.
Тепер вони не вiдступлять: ┐х гнала жадоба золота, спокуслива думка про
легку можливiсть поживитися.
- Стiйте, аскери! - гукнув Звенигора. - Ви однак не наздоженете мене!
Ось нате останн║!..
Вiн знову сiйнув широко по крутому схиловi жменю монет.
Спагi┐ знову зупинилися. Даремно Гамiд кричав, погрожував страшними
карами, лаявся, - нiщо не помагало. Люди мов ошалiли - кублилися серед
камiння i пiску, видираючи один в одного шматочки холодного жовтого
металу.
Звенигора швидко надiв на себе пояс, що значно полегшав, i кинувся
навздогiн за товаришами.
Незабаром зовсiм стемнiло. Коли вiн вибiг на протилежну гору й
оглянувся, позаду все покрила густа пiтьма.
В гайдутинському станi втiкачi зробили короткий перепочинок. Старий
пастух-балканджiй пригостив ┐х вечерею, осiдлав для всiх свiжих коней,
внiс iз комiрчини спагi┐вський одяг. За вечерею вiдбулася коротка нарада.
- Гадаю, нам не завадить переодягнутися, - сказав Младен. - По Старiй
Планинi тепер гасають, крiм Гамiда, iншi загони спагi┐в i яничарiв. Тож
надiнемо на деякий час i ми ┐хню шкуру, щоб ввести ┐х в оману. А
султанський фiрман стане для нас надiйним тезкере - пропуском...
- Гарна думка, - зразу погодився Звенигора, i в його головi вмить
народився iнший задум. Не знаючи, як поставиться до цього во║вода, козак
понизив голос i почав здалеку: - Але, друзi, ми повиннi зараз обмiркувати,
як доставити фiрман на Укра┐ну. Час iде. Вже наступила весна. Через
мiсяць-другий турки розпочнуть похiд...
Вiн замовк, пильно вдивляючись в кожного.
- Що ж ти пропону║ш? - нарештi, порушив мовчанку во║вода.
- Я пропоную всiм: рушаймо на Укра┐ну! Вам, бай Младене, однак потрiбно
довго лiкуватися. А з нами буде Якуб. Вiн i в дорозi знайде для вас