"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ЧАСТИНА ДРУГА

СЕСТРА

1

Був теплий весняний ранок. Настояне на густих пахощах степових бур'янiв
i лугових трав повiтря не сколихнеться. Сизi димки стрiмко пiднiмаються
вгору над коминами бiленьких мазанок, що розсипалися в широкiй долинi
понад Сулою. З води вста║ прозорий вранiшнiй туман.
В одному з дворiв, огородженому високим, гарно помереженим плотом,
почулися жiночi голоси.
- Стехо, доню! - загукав перший голос. - Пора вставати! День бiлий
надворi!
- Так уже й день, - почувся з клунi голос молодо┐ дiвчини,
невдоволений, але при║мний. - Самi, мамо, з дiдусем товчетесь вiд свiту
дотемна, та й iншим не да║те поспати...
Мати пiдiйшла до клунi, розчинила дверi.
- Та ти викукни, зозулько, на свiт божий! Глянь - уже сонце купа║ться в
Сулi. Пора гусей гнати на луг! Та й снiдати час...
- Зараз! Iду!
Мати пiшла до хати. Перегодя з клунi вийшла дiвчина. Потягнулася,
трiпнула розкiшною русявою косою, глянула на сонце.
- Ай справдi, Стехо, день уже! А ти, сплюхо, спиш та спиш! I щастя сво║
проспиш, небого! - докорила сама собi.
Перебiгши двiр, порослий морiжком, вiдчинила дверцята виплетеного з
лози i обмазаного рудою глиною сажа.
- Гиля, гиля! - гукнула на гусей.
Перший вийшов горбоносий гусак-герготень. Поважно оглянувся навкруги,
потiм розпростав широко сiрi крила, радiсно загерготав i пiшов по двору
вихилясом. За ним випурхнула зграя гусок. Двiр враз сповнився гамором,
веселим пташиним перегуком.
Стеха довгою хворостиною вигнала гусей на луг, до рiчки, а сама
обережно зайшла по колiна в холодну воду i заглянула в не┐, мов у
дзеркало.
- Фе, яка заспана! - повела грайливо тонкою бровою i показала сво║му
вiдбитковi у водi язика.
Але з усього було видно, що дiвчина задоволена собою. Та й чому б нi? З
води на не┐ глянуло ясно-голубими очима молоде, нiжне личко. Коси пiсля
ночi ще не заплетенi i розсипаються по плечах, як шовк. Бiла сорочка
вишита вирiзуванням, а барвиста плахта обтягу║ стрункий стан...
Стеха нагнулася, набрала повнi жменi води, що пахла лепехою та
водоростями, хлюпнула на обличчя. Потiм ще й ще... Озирнувшись, чи нiхто
не пiдгляда║, пiдiйшла до жовто-зелених кущiв верболозу, пiдняла бiлi
подолки сорочки i витерлась ними.
Свiжа, рум'яна, вiдчуваючи силу в усьому тiлi, дiвчина закинула назад
руки i почала пальцями, мов гребiнцем, розчiсувати коси. пй хотiлося
спiвати, танцювати, нести на люди свою молоду красу, щоб усi милувалися
нею. Хотiлося звiдати того солодкого, як мед, почуття, що у пiснях зветься