"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Та бачиш, козаче, i самi не зна║мо - нещастя чи нi... Стеха зникла...
Твоя сестра... Погнала вранцi гусей на луг - i от ма║ш! Чи пiшла куди, чи
втопилася, може... Нiхто нiчого до пуття не зна║... Мати плаче,
побива║ться... Та ось i вона!
Хтось уже встиг сповiстити Звенигорисi, що при┐хав син. Жiнка схопилася
за серце i подибала на вулицю. За нею пiдтюпцем поколивав дiд Онопрiй.
Люди i собi посунули з двору.
- Арсене! - зойкнула мати, i в тому зойковi забринiли одночасно i
радiсть i горе. - Стехи нема║!
Арсен пригорнув матiр до грудей. Почав утiшати:
- Заспокойтеся, мамо! Я вже знаю... Щось будемо робити! Знайдеться
Стеха... Не голка ж... Не плачте, рiдненька!.. А ось i дiдусь! - Козак
почоломкався з дiдом. - Побiлiв ще бiльше...
- Хiба тут не побiлi║ш, за вами побиваючись?
- Не тужiть! Знайдеться Стеха! - заспокоював рiдних Арсен, хоча в
самого вiйнуло холодком попiд серцем. - А зараз приймайте гостей... Мо┐х
друзiв... З само┐ Туреччини добиралися...
Пiд'┐хали вершники. Тут були: Златка, Спихальський, Роман, Грива,
Яцько. Мiж двох коней, у мiцнiй попонi, лежав Младен.
Арсен швидко пояснив друзям, яке лихо трапилося дома. Важка зажура
впала на ┐хнi обличчя.
- Перун ясний! - пробубнiв Спихальський. - I тутай лихо! Коли ми
позбудемося його!
Подорожнi завели коней у двiр. Дiд Онопрiй винiс iз клунi сiна. Младена
занесли в хату, поклали на лiжко.
Хуторяни почали розходитися. Тiльки дiти та найбiльш цiкавi видивлялися
на смаглявого срiбноголового турка та на вусатого погордливого велетня,
який навертав по-польському.
Раптом до двору прибiг схвильований Iваник.
- Знайшов! - вигукнув вiн. Побачивши Звенигору i незнайомих людей,
знiяковiв i вже тихше додав: - Зна║ш-ма║ш, того... знайшов слiд!
- Де?
Всi кинулись до нього. Обступили. Арсен схопив чоловiка за плече.
- Розповiдай! Де Стеха? Куди ведуть слiди?
- Е-е, зна║ш-ма║ш, того... я цього не знаю... Я тiльки знайшов бiля
кущiв кiсник дiвочий... Ось!
Вiн розцiпив невеликого кулачка. На долонi зачервонiла шовкова стрiчка.
- Це Стешина! - скрикнула мати.
Арсен довго не роздумував.
- Веди! Покажи те мiсце, де знайшов кiсник, дядьку Iване!
Всi повалили на луг.
- Ось тут! - показав Iваник на столочену траву пiд розложистим кущем
верболозу.
Арсен пильно оглянув слiди. Вони чiтко виднiлися на вологому наносному
глею. Ось слiд невелико┐ босо┐ ноги. Це, безперечно, Стешин... Тут вона
довго стояла. Мабуть, розчiсувала коси. Недарма ж саме тут було знайдено
кiсник. А ось i кiлька русявих волосинок на гiлцi верболозу. Чекай, чекай,
а це що? Збоку - слiди вiд чобiт...
- Романе, поглянь! - Звенигора показав друговi на них.
Роман вийшов з гурту, нагнувся поряд з Арсеном.