"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

зеленi лiсу. Тiльки аж там зупинився i помахав рукою. Зiнька теж було
пiдняла руку, щоб вiдповiсти йому, та ┐й у голову раптом ударила думка, що
чоловiк насмiха║ться з не┐. Очi ┐┐ знов блиснули, обличчя, хоч i запечене
на весняному сонцi, а все ж досить миловидне, побуряковiло. Вона взялася в
боки i гукнула так, що аж луна пiшла лiсом:
- Ось ти повернешся, бродяго! Начувайся!
Спихальський, який з подивом спостерiгав разом з iншими цю сцену,
захоплено покрутив головою, хвацько врутнув догори рудого вуса i штовхнув
Гриву пiд бiк.
- Ну й кубiта, пане Гриво! Га? - I прицмокнув язиком.
- Та вже ж! - погодився Грива. - Не те, що вашi зманiженi панянки!
Спихальський, видно, погодився з думкою Гриви, бо не вiдповiв нiчого i
ще довго не мiг вiдiрвати очей вiд заживно┐ постатi молодицi. Тiльки коли
Арсен, попрощавшись з рiдними i Златкою, дав наказ рушати, зiтхнув i
скочив на коня.
Незабаром загiн пiднявся узвозом нагору i зник у лiсi. А хуторяни ще
довго стояли бiля двору Звенигорихи i судили-рядили, чи пощастить козакам
розшукати i визволити Стеху.



4

На третiй день, надвечiр, Звенигора з товаришами прибув до Чорнобаiвки.
Дубовi ворота фортечки були зачиненi. З вiконця над ворiтьми на стук
виглянув заспаний пахолок. Побачивши чотирьох турецьких спагi┐в
(Звенигора, Спихальський, Во┐нов i Грива не встигли навiть
переодягнутися), вiн повагом спустився додолу i, вiдiмкнувши хвiртку,
впустив ┐х на подвiр'я.
- Господар дома? - спитав Звенигора.
- Вiдпочивають, - вiдповiв, позiхаючи, пахолок.
- Проведи нас до нього!
- Хе! Так i проведи! А чубитиме хазя┐н кого? Мене чи вас?
- За вiщо?
- За те, що розбудив... Вiн недавно прибув з далеко┐ дороги i лiг
спочивати.
- Не чубитиме, - усмiхнувся Звенигора. - Вiн так зрадi║ нашому
при┐здовi, що барило меду накаже принести з льоху.
- Ну, якщо так... - Пахолок розвiв руками i пiшов попереду.
Грива залишився бiля коней. Вiн зразу ж дав знак козакам, i тi,
спiшившись, виринули з засiдки, наблизилися до брами.
Звенигора, Во┐нов i Спихальський попростували до будинку. Надворi - анi
душi.
- Де ж челядь пана Чорнобая? - спитав Звенигора.
- Господарчий двiр ген там, внизу, над рiчкою... Там i челядь. А
пахолки теж сплять. Десь дома, на селi...
"Добрий знак, - подумав Арсен. - Чорнобай з пахолками сьогоднi
повернувся з далеко┐ дороги... Чи не з Дубово┐ Балки?"
Поминувши напiвтемнi сiни, вони вступили до просторо┐ свiтлицi,
заставлено┐ широкими фарбованими лавами, рiзьбленими скринями, шафою та