"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

великим дубовим столом, покритим важким гарусним настiльником.
З сусiдньо┐ кiмнати крiзь прочиненi дверi доносилося гучне хропiння.
- Хазя┐н сплять, - прошепотiв пахолок i навшпиньках почав крастися до
спальнi, але Звенигора випередив його.
- Стiй тут! Я сам розбуджу. Уявляю, як зрадi║ твiй господар, уздрiвши
спросоння свого давнього знайомого!
Пахолок знизав плечима i вiдступив пiд стiну. Спихальський зостався
бiля вхiдних дверей, а Во┐нов, поклавши руку на пiстоль, зупинився посеред
свiтлицi.
Хоч надворi стояла тепла весняна погода, Чорнобай спав у шароварах i
кунтушi, розстебнувши його i широко розкинувшись горiлиць на бiлих
пуховиках. Його блiде нездорове обличчя вкрилося дрiбними росинками поту.
При боцi - шабля, а на стiнi, в узголiв'┐ - багато оздобленi пiстолi.
Звенигора постукав пiхвою шаблi в пiдошву Чорноба║вого чобота.
- Вставай, сотнику! Проснись!
Хропiння стихло. Чорнобай глипнув каламутними очима, безтямно подивився
на козака i знову заплющив очi, перевертаючись на лiвий бiк. Але, видно,
щось дiйшло до його свiдомостi, бо раптом схопився i сiв на лiжку,
втупившись у незнайомця.
- Ти хто такий? Звiдки? - В його голосi почувся страх.
- Не впiзна║ш, Чорнобаю? - спитав Звенигора, виймаючи з-за пояса
пiстоль i зводячи курок.
- Що це означа║, добродiю? Як ти потрапив сюди? Гей, люди!..
Голос загубився в кiмнатах. Пахолок хотiв було кинутись до господаря,
однак, побачивши направлене на нього вiстря ятагана в руцi Спихальського,
вiдступив назад пiд стiну.
Тим часом Чорнобай схопився з лiжка. Мертвотна блiдiсть розлилась по
його лицi. В очах свiтився жах.
-Боже! Звенигора! - скрикнув вiн. - Звiдки?
- З того свiту, пане ЧорнобаюI Ти таки ще не стратив пам'ятi!..
Спасибi, що впiзнав... Виходь у свiтлицю - там поговоримо! - Звенигора
схопив Чорнобая за плече i шарпнув так, що той засторчкував до дверей. Там
його пiдхопив Роман i одним помахом ятагана вiдрiзав вiд пояса шаблю, яка
з брязкотом упала на пiдлогу.
Пахолок отетерiло переводив погляд з хазя┐на на незнайомцiв, ще не
розумiючи, що ж, власне, ско┐лося. Звенигора став насупроти Чорнобая. Як
довго вiн ждав цi║┐ хвилини! Скiльки разiв у безсоннi ночi в пiдземеллi
Гамiда чи прикований до весла на галерi уявляв, що скаже при зустрiчi
сво║му вороговi! I ось ця мить настала!
- Ну, от i зустрiлися, пане Чорнобаю. Не чекав?
Чорнобай мовчав. Пiд розстебнутим кунтушем високо здiймалися груди.
- Чого ж мовчиш? Страшно пригадати, як продавав у неволю татарам наших
дiвчат? Чи жалi║ш, що тодi, коли я був у тво┐х руках, не перерiзав менi
горла, га?
- Чого ти вiд мене хочеш? - прохрипiв Чорнобай.
Звенигора рвучко пiдiйшов до нього, схопив за груди, шарпнув до себе.
- Хочу дiзнатися, звiдки ти сьогоднi прибув! З Дубово┐ Балки?.. Де
подiв мою сестру Стеху, яку тво┐ люди там викрали? Ну! Говори!
- Я там не був, - прошепотiв Чорнобай, але по тому, як сiпнулися його
брови i ще бiльше розширилися зiницi, Звенигора зрозумiв, що вiн бреше.