"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Чекай, Гриво! Цей птах нам потрiбен! - I до пахолка: - Якщо хочеш
жити, вiдповiдай правду, як на сповiдi! Де дiвчина, яку Чорнобай привiз
сьогоднi? Куди ви ┐┐ подiли?
- Господар мене заб'║. Помилуйте, вашмосць!
- Дурню, дбай про те, щоб ми не вкоротили тобi вiку зараз!
- У нього кiлька тайникiв...
- Кажи всi!.. Один - у вiтряку - я сам знаю...
- Два тут, у фортецi. Один - у стiнi, хiд з конюшнi... Я покажу. Але
там зараз нема║ нiкого...
- А другий?
- Поклянiться, що вiдпустите мене живого.
- Вiдпущу. Ось тобi хрест!
Пахолок зразу пожвавiшав. Полегшено зiтхнув.
- Тодi скажу. Може, легше на душi стане, а то носив цю та║мницю в
серцi, як камiнь! Та нiкому не кажiть, що вiд мене дiзналися. Помiтили в
дворi собачу будку? Мiж конюшнею i коморою... Ото хiд в тайник! Пiд будкою
глибокий льох, а в будцi-собака... Зрозумiли?
- Зрозумiли. А бiльше нема нiде?
- к ще в лiсi. За двi версти звiдси, в урочищi Журавлi, насупроти
джерела, викопано в гущавинi потайний погрiб... Але то для зими.
- Ясно. Як же тебе звати?
- Минкою.
- Ну, от що, Минко, якщо все це правда, ми тебе вiдпустимо. Хоча, по
правдi кажучи, все Чорноба║ве кодло заслугову║ однi║┐ гiлляки. Веди нас до
будки!
Викопаний у твердiй глинi та║мний хiд мав кiлька колiн. Це врятувало
Чорнобая вiд Романовоi кулi. Вiн кумельгом скотився вниз, до повороту, i,
боляче вдарившись об суху стiну, шуснув за виступ. В ту ж мить пролунав
пострiл. Але Чорнобай уже був у безпецi. Звiвшись на ноги, вiн намацав на
стiнi ятаган i шаблю, повiшенi тут же на скрутний випадок, i в думцi
похвалив себе за передбачливiсть. Тепер вiн мiг оборонятись у цiй тiснiй
норi, де двом не розминутись.
Постоявши деякий час за виступом i пересвiдчившись, що погонi не буде,
Чорнобай почав навпомацки пробиратися вниз. Добравшись до лазiвки,
закрито┐ мiцними дубовими дверцятами, вiдсунув засув, вiдчинив дверцята i
вилiз iз нори. Опинився в напiвпорожнiй i напiвтемнiй клунi. Обтрусив
одяг, застебнув кунтуш, причепив до боку шаблю, а до другого - ятаган i
поспiшно вийшов на подвiр'я.
Тут вешталося чимало людей - наймитiв, наймичок i пахолкiв. Однi
готували на завтра зерно для посiву - саме сiяли пiзню гречку, другi
чистили гнiй у стайнях, третi вешталися без дiла.
Побачивши господаря, всi враз заметушилися.
Блiдий, вимазаний у вогку глину Чорнобай пiдбiг до комори. Гукнув:
- До збро┐! До збро┐! Напад! Всi до мене! Зачинiть ворота!
Люди враз кинули роботу. Звиклi до тривожного життя, вони не зчиняли
крику, лементу, а швидко хапали зброю - шаблi, мушкети i бiгли до
Чорнобая. Хтось зачинив важкi ворота, хтось ударив на сполох - i уривчастi
згуки дзвону полинули ген-ген по околицi.
- Сiдлайте коней!
Пахолки виводили з ста║нь блискучошкiрих огирiв, накидали сiдла,