"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

погоню.



7

Справдi, несподiваний козацький залп викликав у загонi Чорнобая велике
замiшання. Два пахолки були пораненi. Ще четверо, упавши з тяжко поранених
коней, так забилися, що в першу хвилину не могли прийти до пам'ятi i
товаришi вважали ┐х загиблими. Сам Чорнобай лишився неушкоджений. Вiн
хотiв продовжувати погоню, але нiхто за ним не по┐хав. Тому вiн наказав
пiдiбрати поранених i вертатися додому.
У фортецi, кинувши поводи пахолковi, наказав:
- Розшукайте Минку i приведiть до мене! А також пошлiть за Тхором i
Митрофаном - хай зайдуть!
А сам пройшов до себе в спочивальню, зiрвав зi стiни два пiстолi -
застромив за пояс i, сiвши край столу на лаву, задумався. Становище його
враз ускладнилося. Повернення з неволi Звенигори було як грiм серед ясного
неба.
Тiльки чудом урятувався вiн сьогоднi. Але небезпека не минула.
Запорожець у перший-лiпший день може повернутися з бiльшими силами або
пiдстереже його десь одного i пошле кулю в спину. Отже, було про що
подумати сотниковi.
Грюкнули дверi - i пахолки ввели Минку.
Чорнобай пiдвiв голову, суворо глипнув на хлопця.
- Пiдiйди ближче! А ви - геть звiдси!
Коли пахолки вийшли, Чорнобай встав, пiдiйшов до Минки. У хлопця
задрижали колiна.
- Це ти впустив тих розбiйникiв, падлюко? - прошипiв господар. -
Скiльки вони тобi заплатили?
- Батечку, ┐й-богу, нiчого! - забелькотав Минка. -- Хай мене грiм
поб'║, коли брешу!.. Я думав, люди з Немирова... Вiд Юрiя Хмельницького
або вiд Многогрiшного... А виявилося...
- Ти чув, що вони тут говорили?
- Чув.
По тому, як у Чорнобая блиснули очi, хлопець зрозумiв, що бовкнув
зайве. Руки його ще бiльше затремтiли.
- Кому про те розповiдав? Тiльки правду!
- Нiкому. Хай менi язик одсохне, коли брешу!
- Забожись!
- Хрест мене побий, нiкому!.. Хiба я маленький?
- Гаразд. Iди!
Хлопець повернувся i ступив крок до дверей. В ту ж мить блиснув у
Чорноба║вiй руцi ятаган - i пахолок, не встигнувши крикнути, упав на
пiдлогу. Чорнобай нахилився над ним i вдарив ще раз, цiлячись у серце.
Потiм витер ятаган об одяг пахолка i знову сiв на лаву.
Через деякий час у сiнях почулися кроки. Чорнобай схопився, викресав
вогню - запалив свiчку. Потiм прочинив дверi.
- Це ти, Митрофане?
- Я, - почувся протяжний голос.