"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- А Тхiр з тобою?
- Та вже ж.
- Заходьте!
Пахолки боязко зайшли до свiтлицi. Пiсля по┐здки за Днiпро вони мiцно
спали i тепер, почувши про напад на фортецю i про погоню, в якiй вони не
брали участi, не знали, чого чекати вiд господаря. Побачивши на пiдлозi
труп, зупинилися. Митрофан перехрестився.
- Невже Минка?
Чорнобай не вiдповiв. Зачинивши за пахолками дверi, пiдштовхнув ┐х на
середину кiмнати i став насупроти.
Пахолки вiдчули небезпеку. Митрофан, мов спутаний кiнь, незграбно
переступав з ноги на ногу. Тхiр, невеликий, верткий, норовив заховатися за
довготелесого товариша. Але Чорнобай крикнув на нього:
- Чого крутишся, мов муха в окропi? Перед ким сто┐ш, падло? Забув?
Тхiр завмер, гарячкове думаючи, звiдки чекати напастi. Митрофан
придуркувато дивився на господаря. Його неповороткий розум не мiг
збагнути, що трапилося. А Чорнобай раптом приголомшив обох несподiваним
запитанням:
- Де ви подiли Звенигору?
Митрофан вирячив очi.
- Якого Звенигору?
- Не прикидайся дурнiшим, як ║, йолопе! - гримнув на нього Чорнобай. -
Того козака, що я звелiв посадити на палю, а потiм кинути в озеро!
- А-а, - Митрофан повернувся до Тхора з таким виразом, нiби говорив:
"Бач, я ж тобi казав!"
Тхiр улесливо усмiхнувся, винувато опустив очi.
- Ми продали його Алi, пане.
- Продали Алi? Як же ви посмiли, нещаснi?
- Митрофан пiдбив... Каже, господар заробив добре, а ми хiба не люди? Я
й не хотiв, але вiн напосiвся... Погрожував...
Митрофан ще дужче вирячив очi. Обличчя його посинiло вiд гнiву. Вiн аж
задихнувся, почувши, як Тхiр звалю║ з себе вину й переклада║ на нього, i
не мiг нiчого сказати в сво║ виправдання. Вiн здебiльшого орудував
кулаками, тому, не довго думаючи, зацiдив Тхоревi у вухо. Той вiдлетiв до
вiкна i вихопив пiстоль. Гримнув пострiл. Митрофан зойкнув, схопився за
груди й поволi осiв на пiдлогу.
Чорнобай усе ще непорушно стояв бiля столу, тiльки уважно слiдкував за
кожним рухом Тхора, тримаючи напоготовi зведений пiстоль. Тхiр кинувся до
Митрофана, що впав поряд з Минкою, заглянув в обличчя.
- Готовий!
- I ти гада║ш, що цим урятував свою мерзенну шкуру? - тихо спитав
Чорнобай. - Гада║ш, я так i повiрив, нiби то Митрофан пiдбив тебе продати
Звенигору татариновi?
Тхiр позеленiв. Упав на колiна - поповз до господаря, намагаючись
обхопити його ноги руками. Та Чорнобай рiзко вiдштовхнув пахолка.
- Ти хитрий, Тхоре. Але й тобi прийшов кiнець! Твоя хитрiсть мало не
коштувала менi життя.
- Простiть мене, добрий господарю! - схлипнув Тхiр. - Не iнакше -
диявол мене попутав! Але, клянусь богом, я ще прислужуся вам... Тiльки не
вбивайте!.. Згадайте, скiльки разiв я рятував вам життя... Я завжди служив