"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

зiр, i кволiше б'║ться серце... Боже! Низпошли на мене свою благодать:
збережи в мо┐х руках сили рiвно на Стiльки, скiльки потрiбно буде, щоб
вiдвести загрозу од вiтчизни мо║┐ дорого┐, а в очах збережи зiр, щоб я мiг
побачити, як тiкатиме Кара-Мустафа з сво┐ми недобитками з землi нашо┐! А
потiм хоч i упокой мя, господи!
Звенигора зата┐в подих. Нiколи не доводилося йому так близько i так
гостро вiдчути душу цi║┐ незвичайно┐, могутньо┐ людини, як тепер. Ось уже
безперервно двадцять рокiв Сiрко перебував на Сiчi й очолював запорожцiв у
┐хнiм смертельнiй боротьбi з турками i татарами. Десятки великих бо┐в i
сотнi дрiбних сутичок, виграних ним, принесли йому славу непереможного
во┐на. Вороги боялись одного iменi Сiрка. Часто показували козакам хребет,
навiть не вступивши в бiй, а лише дiзнавшись, що перед ними Урус-шайтан,
тобто руський чорт, як прозвали його татари й турки... Земляки ж називали
його Ганнiбалом i грозою кримчакiв-людоловiв. Справдi-бо, сотнi й тисячi
бранцiв з Укра┐ни, Московсько┐ Русi, Польщi визволяв з козаками Сiрко,
перестрiваючи в степу переобтяженi здобиччю хижi татарськi чамбули;
десятки улусiв, мiстечок i фортець у Криму, в Ногайськiй та Буджацькiй
ордах спалив, зруйнував вiн, вiдомщаючи за грабiжницькi вторгнення на
Укра┐ну; не один раз на легкокрилих чайках виривався на простори Чорного
моря, розбиваючи галери й сандали i визволяючи невiльникiв! Тому його iм'я
наводило на ворогiв жах, а земляками прославлялось i оспiвувалось у думах
та пiснях. Запорожцi безмежно вiрили в свого ватажка i щиро любили його.
Кожен з них, не роздумуючи, мiг кинутися за ним хоч i до чорта в пекло!
Пiсля паузи, нiби застидавшись свого душевного пориву, Сiрко досадливо
поморщився, грубувато сказав:
- Тьфу, розпустив нюнi, старий базiкало!.. Арсене, синку, - Сiрко знову
обняв козака, - спасибi тобi вiд усього коша за ту звiстку, якiй i цiни
нема! Тво┐ зусилля, тво┐ страждання окупилися сторицею торiк i, вiрю,
окупляться цього лiта... Ми пiдозрiвали про можливiсть нового турецького
нападу, а тепер упевнилися в цьому i зробимо все, щоб Кара-Мустафа поламав
собi об Чигирин зуби, як i паша Iбрагiм!.. Треба негайно сповiстити про це
гетьмана Самойловича i во║воду Ромодановського. Я сьогоднi ж пошлю гiнцiв.
А ти по┐деш трохи пiзнiше - сам одвезеш султанський фiрман. Може,
гетьман-скупiй розкошелиться i нагородить запорожця-нетягу сотнею золотих!
Та ще, чого доброго, сам цар-батечко пришле подарунок - i зразу станеш
багатi║м... Це вже не враховуючи нашого подарунка... Вiд коша...
- Що ви, батьку! Я й так скiльки ваших грошей розтринькав! Нi злотого
не привiз додому... - I Звенигора розповiв Сiрковi, як рятувався з друзями
вiд Гамiда i його людей.
- Що впало, те пропало, - заспоко┐в його кошовий. - Грошi - рiч
набутна, - були б тiльки ми живi та здоровi... А на дорогу вони просто
необхiднi - сам зна║ш!..
Вiн пiдiйшов до столу - вийняв з шухляди оксамитовий капшук.
- Тут не багато, але вистачить, щоб десяток запорожцiв не вiдчували
нужди в дорозi до Чигирина, а може i до Батурина... А тепер - слухай!
Спочатку за┐деш у Чигирин, покажеш фiрман окольничому Ржевському, - вiн
знатиме, що треба робити. То досвiдчений во┐н... Пiсля торiшнього штурму,
коли Чигирин було наполовину зруйновано, вiн вiдновив стiни, полагодив
ворота мiськi, поповнив запаси. А коли дiзна║ться, що незабаром прийматиме
таких нежданих гостей, то приготу║ться ще краще! З Чигирина мчи у ставку