"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тiльки важливою вiсткою, а й тим, що звичайний запорожець так вiльно
переклада║ з турецько┐.
- Панове, надзвичайно iнтересант! - вигукнув генерал. - Ми ждали вiйна,
але все-таки сумнiвались... I от запорошцi привозiль таку важливу
новiну... Колосаль! Колосаль! - I поплескав Звенигору по плечi. - Данке,
майн лiбер![19] Я завшти вiт запорошський косак у захопленнi бути... Дуже
добрi зольдат, майне гершафтен!.. [20] Вiт дiзер[21] новiн князь
Ромодановський дуже задоволений бути...
Я також задоволений... Молодшина, косакен... - I глянув на Арсенових
товаришiв. - А то тво┐ камераден?[22]
Вiн пiдiйшов до Спихальського. Той випнув груди, виструнчився. Нiмець
поблажливо поплескав його по плечi також.
- О, богатир! Геркулес!.. А цей... Ба! Ба! - Генерал раптом
поперхнувся, витрiщив очi, а його вид почав наливатися кров'ю. -
Доннерветер![23] Але ж то ║ст холоп Ромка Во┐ноф! Ройбер![24] Грабiжник! -
вiн задихнувся, посинiвши вiд лютi, що нахлинула на нього. - Зольдатен!
Взяти цей ферфлюхтер гунд![25] Вiн нiякий косак ║ст! То ║ст мiй крiпак...
З сiльця Плоского, iз-пiд Тули... Бунтiвник, пiдпалювач!.. Спалив мiй
ма║ток... Дуже корош ма║ток... I втiк, ферфлюхтер!.. Н-на!.. Тепер ма║ш -
вiн став запорошський косак!.. Герой!.. А де був? У Стеньки Разiна?..
Голюбщику, тво║ мiсце на стайня! Там я покажу, як палить мiй тiм!..
Зольдатен, схопiть його - забийт у кайтани! В тюрму! - Трауернiхт бризкав
слиною, розмахував руками, тупав ногою.
Стрiльцi схопили Романа, вирвали у нього шаблю, яку вiн намагався
вийняти з пiхов. Поволокли до виходу.
- Прощай, брате Арсене! Прощайте, друзi! - крикнув, пручаючись. - Ось
яку волю я знайшов на батькiвщинi! Прокляття!
Арсен кинувся до генерала.
- Стривайте! Що ви робите! Негайно звiльнiть нашого товариша! Ми з ним
привезли з Туреччини таку важливу звiстку, а ви його в тюрму? Оце така
нагорода?
- Чого косак так кричить? Чи вiн гада║, що тут запорошський сiч? -
промовив глузливо Трауернiхт.
Звенигора аж тремтiв од лютi. Нi, не тако┐ зустрiчi вiн чекав у
Чигиринi! Рука мимоволi потяглася до шаблi. Але його раптом вiдтер плечем
Спихальський, а Грива мiцно здушив за лiкоть.
Пан Мартин став перед генералом, на┐жачив на нього вуса. Обличчя його
зблiдло, а очi були готовi виприснути з орбiт. Голос тремтiв.
- Псякрев! Пане генерале, але то ж неподобство творити таке зухвале
злочинство з нашим другом, яке ви ниньки вчинили! Навiть якщо то правда,
що пан Роман пустив червоного пiвня на ваш майонтек, то ви тераз не мали
права хапати його, як якогось остатнього здрайцю, лайдака, бо пан Роман з
лихвою прислужився сво┐й ойчизнi! До того ж вiн юж не хлоп, прошу пана, а
запорозький козак! А то, мосьпане, рiч друга!
Трауернiхт поривався щось сказати, але Спихальський так розiйшовся, що
не помiчав того i продовжував говорити, шалено поводячи булькатими очима.
- Нинi я майже зрозумiв, що то значить бути хлопом! Уявляю, пане, як ви
поводилися з сво┐ми крiпаками, якщо така добра i чуйна людина, як пан
Роман, пiдняв руку на ваше майно! Видно, йому жилося гiрше, нiж вашому
бидловi... Але ж, панство, хлоп - теж члов║к, холера ясна!.. Вiн ма║ ту ж