"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Його кинули до льоху. Ген там, за стайнями, в кiнцi двору.
-- I варту доставили?
- Атож.
- Як його можна звiдти визволити?
- Цього я зараз не знаю. Треба розвiдати. Подумати.
- А тим часом нiмець закату║ Романа!
- Не закату║. Ви чули, що сказав мiй генерал?
- Гордон?
- Так. Справедливий шотландець. I вояка добрий... Вiн заступиться за
Романа.
- Гм. - Звенигора задумався. - Все дiло упира║ться в те, що ми повиннi
негайно ┐хати далi. Що ж робити? Може, менi залишитись, а ви самi ┐дьте? -
подивився вiн на товаришiв.
- Нi, нi, ти повинен ┐хати, Арсене - загукали козаки. - Ти роздобув
фiрман, ти чита║ш по-турецькому! Та й, крiм фiрману, розповiси багато... А
опрiч всього, попросиш во║воду за Романа. Може, накаже випустити.
- Якщо треба комусь залишитись, то хай це буду я, --- сказав Грива. -
Стрiлець менi допоможе, i ми до вашого при┐зду щось розвiда║мо.
- Так буде добре, - погодився Кузьма Рожков.
Всi зiйшлися на цьому.
Домовившись про мiсце майбутньо┐ зустрiчi, запорожцi попрощалися з
Гривою i стрiльцем, скочили на коней i помчали до Калинового мосту через
Тясмин.



3

Тяжкi думи обсiли боярина Григорiя Григоровича Ромодановського. Як
тiльки залиша║ться вiн на самотi в сво║му пишному похiдному наметi, не да║
йому спокою одна думка: про сина Андрiя, який ось уже багато рокiв
поневiря║ться в татарському полонi. Всi спроби i намагання викупити його
закiнчилися нiчим. I боярин небезпiдставно пiдозрiва║, що зацiкавленi його
сином не татари, якi були б не вiд того, щоб узяти за невiльника великий
викуп, а турки. Можливо, сам султан.
Охопивши голову руками, спершись лiктями на невеликий похiдний столик,
боярин мовчазно сидить у напiвтемрявi. Вiн хоче вiдпочити, намага║ться не
думати про князя Андрiя, але не в змозi вiдiгнати гiрких думок, що
настирливо лiзуть у голову.
За пологом намету почувся шум. Увiйшов начальник варти.
- Ваша свiтлiсть, прибув гетьман Самойлович.
Ромодановський провiв рукою по обличчю, нiби зiгнав з нього невидимi
сльози, розправив плечi.
- Проси!
До намету ввiйшов Самойлович, огрядний, високий, у багатому малиновому
жупанi i горноста║вiй шапцi, прикрашенiй барвистим павичевим пiр'ям та
дорогоцiнними камiнцями. Лiвою рукою притримував шаблю, що ряхтiла срiблом
i самоцвiтами.
- Чолом тобi, боярине Григорiю Григоровичу! Радий бачити тебе во
здравi┐!