"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Мустафа-паша зможе зробити це тiльки пiсля того, коли знищить наше вiйсько
пiд Чигирином. Отже, наше завдання - не допустити здачi мiста або ж, на
крайнiй випадок, зберегти бо║здатним наше вiйсько... Нарештi, одна iз
цiлей султана - знищити Запорозьку Сiч. Видно, торiшнi набiги запорожцiв
на турецькi i татарськi тили не на жарт стурбували султана.
- Безперечно, нам пощастило, - погодився Самойлович. - I я вже
вiдповiдним чином нагородив запорожцiв.
Ромодановський зняв з пояса свою дорогу шаблю, простягнув Звенигорi.
- Спасибi, козаче. Вiд гетьмана знаю, що ти не сам привiз цей фiрман...
Я накажу видати з казни кожному по п'ять золотих червiнцiв.
Звенигора злегка вклонився.
- Красненько дякую, князю. Однак, якщо ваша ласка, замiсть золотих
червiнцiв ми хотiли б просити у вас милостi для одного з наших
товаришiв... Вiн разом зi мною привiз цього листа з само┐ Туреччини.
- Що з ним?
- Його схопив генерал Трауернiхт.
- Як же так? Трауернiхт проявив самоуправство... А за вiщо вiн його
заарештував?
Звенигора смiливо глянув у вiчi бояриновi. Йому здалося, що треба
говорити правду, бо тiльки правдива розповiдь може допомогти визволити
Романа.
- То був крiпак генерала... Кiлька рокiв тому вiн утiк вiд нього на
Дон.
Ромодановський нахмурив брови. Лiвою рукою схопив бороду i почав
закручувати на вказiвний палець. Це була прикмета, що во║вода чимось
незадоволений.
- Так об чiм же мова! Генерал просто повернув собi те, що йому
належало!
- Але ж то людина, а не рiч... Низове товариство прийняло його до себе,
- вiн став запорозьким козаком!
Гетьман, дивлячись на Ромодановського, iронiчно посмiхнувся: на обличчi
князя промайнули погано прихованi досада i роздратування. Не чекаючи, що
вiдповiсть козаковi во║вода, Самойлович вiдкланявся i вийшов.
Ромодановський став перед Звенигорою, насупився.
- Якщо кожен крiпак-утiкач об'являтиме себе донським чи запорозьким
козаком, то ми, помiщики, зостанемося без робiтних людей, без крiпакiв...
До того ж вони збираються в гурти, i серед них почина║ться бродiння.
З'явля║ться Степан Разiн - i лл║ться дворянська кров!.. Нi, нi, козаче, не
проси у мене заступництва для такого бродяги!.. На мiсцi Трауернiхта я
зробив би те саме!
Звенигора зрозумiв, що говорити далi марно i небезпечно. Не оповiщати ж
во║водi про участь Романа у повстаннi Разiна! Але ще лишався наказ Сiрка.
Тому запорожець знову вклонився.
- Ну, що ще? - вже незадоволено промовив боярин.
- Ваша свiтлiсть, - понизив голос Звенигора, - хочу передати та║мне
прохання кошового...
- Кажи.
- Кошовий бо┐ться, що гетьман примусить запорожцiв iти пiд Чигирин...
Це дало б татарам i туркам можливiсть легко заволодiти Сiччю, а потiм i
всiм пiвднем нашого краю. Сiрко вважа║, що ми на Низу принесемо бiльше