"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Хай дивляться! Щоб знали, що ти моя!.. Тебе тут не зобиджали?
- Нi.
- Аз во║водою як?
- Уже видужу║ потроху. Вчора сам через хату передибав.
Вони поволi ┐хали вздовж хутора: попереду Звенигора зi Златкою i
Стехою, що трималася за стремено, а позаду, трохи вiдставши, запорожцi.
Пiд'┐жджаючи до двору, Стеха смикнула брата за рукав. Арсен повернувся
до не┐. В очах дiвчини - невисловлене питання.
- Що тобi, сестронько?
Стеха почервонiла.
- Арсене, а що я тебе хочу спитати? - почала несмiло.
- Кажи.
- А де подiвся отой твiй товариш?
- Який? - здивувався Арсен.
- Ну, такий бiлявий... Романом звати...
Звенигора пильно подивився на Стеху. Тепер вiд його допитливого погляду
не втекло замiшання, що оволодiло дiвчиною, i краска, що ще густiше
виступила на щоках. А-а, так он воно що! Яко┐сь години було досить, щоб
дiвчина запримiтила i розкiшний пшеничний чуб Романiв, i його стрункий
стан, i всю його спокiйну голубооку красу!
На згадку про донського козака Арсенове чоло нахмарилося. Стеха
спостерегла це.
- Вiн загинув? - спитала швидко.
- Ну, з чого ти взяла? - зволiкав iз вiдповiддю Арсен. - Вiн живий.
Залишився в Чигиринi...
- Не захотiв ┐хати сюди з тобою? - В ┐┐ голосi враз забринiло почуття
вражено┐ гордостi.
- Та нi ж бо! Його там затримали важливi справи... А тобi що? Ти часом
не того...
Стеха раптом пустила стремено i, не вiдповiдаючи, побiгла вiдчиняти
ворота. Арсен, дивлячись на ┐┐ стрункi ноги, що виблискували з-пiд плахти,
на розкiшну русяву косу, сумно усмiхнувся. Розмова нагадала йому про
небезпеку, в якiй опинився його товариш, про те, що затримуватися в
Дубовiй Балцi вiн не ма║ права.
Запорожцi в'┐хали в двiр. На крик Стехи з хати попереду всiх вискочив
Яцько. За ним вибiгла мати. Нарештi, пiдтримуваний попiд руки Якубом i
дiдом Онопрi║м, на ганок вийшов во║вода Младен.
Звенигора з одних обiймiв переходив до iнших. Спихальський, теж на
правах доброго знайомого, чоломкався з усiма, сповнюючи двiр сво┐м
могутнiм голосом. Метелиця, Сiкач i Товкач статечно вiдвiшували традицiйнi
запорозькi поклони.
Мати зразу почала збирати на стiл. пй допомагали Стеха i Златка.
Чоловiки сидiли на колодi, вели жваву розмову. Кожному було що спитати i
розповiсти. Один пан Спихальський встигав на два боки: допомагав жiнкам
носити страву, кухлi, вишнiвку та слив'янку i пiдкидати до загально┐
розмови сво┐ несподiванi смiшнi словечка.
Коли посiдали за стiл, пан Мартин прицмокував вiд задоволення язиком,
куштуючи смачнi напо┐ та не менш смачнi страви, йому сподобалося все: i
наваристий борщ зi свiжою зеленню, i пшеничнi пампушки з салом та
часником, i гречанi млинцi з сметаною, i шулики з маком та медом...