"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ох, що то за розкiш, панове! - басив вiн, запихаючи до рота пухкого
гречаника, на якому густа холодна сметана бiлiла, як снiг. А запиваючи ┐жу
пахучою слив'янкою, мружив вiд задоволення очi, прицмокував губами i
муркотiв, як кiт. - М-м-м! Скiльки жию, не пив нiц нiчого лiпшого!
- Не поспiшай, пане Мартине, хвалити, - сказав дiд Онопрiй, встаючи
з-за столу. - к на свiтi i кращi речi!
Вiн поколивав до льоху i незабаром повернувся з великим дерев'яним
дзбаном, наповненим майже по самi вiнця золотистим напо║м. Простягнув
повний кухоль пановi Мартину.
Спихальський втягнув у себе рiзкуватий, але при║мний запах питва i
вiдсьорбнув трохи. Обличчя його блаженно усмiхалось, очi закотилися пiд
лоба.
- О, пан кзус, яка то втiха! - I, не вiдриваючись, вижлуктив повен
кухоль. - Цо то ║сть, пане?
-- Мед, пане Мартине... Варений мед.
- О, то ║сть райське питво! Налий, пане Онопрiю, ║ще ║ден кухоль, най
розсмакую!
Пiсля обiду, що, власне, можна було б назвати вечерею, бо затягнувся
вiн аж до сутiнкiв, запорожцi з Спихальським потягли до клунi спати на
сiнi, а Звенигора ще довго розмовляв з рiдними, з Младеном, Якубом та
Златкою.
- От i вiйна, Арсене? - спитав во║вода. - Сьогоднi прискакав гонець -
закликав усiх здатних носити зброю до вiйська...
- Чека║мо незабаром Кара Мустафу.
- З ним, напевно, прибуде сюди Гамiд. Жаль, я ще не можу сiсти на коня.
А то зумiв би вiдшукати його серед турецького вiйська!
- Вам рано, во║водо, про це думати... А якщо бог допоможе, то i я
розшукаю його! А там знатиму, що робити!
- Мабуть, i Ненко прибуде на Укра┐ну, - вставив Якуб. - Чи не по┐хати б
i менi пiд Чигирин?
- Нi, нi, - гаряче заперечив Звенигора. - Тобi, Якубе, треба лишатися в
Дубовiй Балцi... Хто ж вилiку║ во║воду?.. До того ж i я з товаришами
сподiваюся на випадок поранення покористуватися тво┐ми послугами. Ми всi
ходимо пiд богом, i в разi чого, приплазу║мо до хутора, як звiр до нори.
- Так, Арсен правду каже, - погодився Младен. - Нам з тобою, Якубе, ще
рано вибиратися з Дубово┐ Балки... Та як тiльки я стану твердо на ноги, я
по┐ду до Болгарi┐. Гадаю, не всi ж мо┐ соколи загинули! Хтось лишився
живий - i ми знову пiднiмемо людей проти тиранiв! Знову здригнеться
Планина, загудуть гiрськi потоки, сколихнеться болгарська земля! Хай мало
нас буде, та ми зогрiватимемо серця болгар золотою надi║ю,
пробуджуватимемо в них приспанi сили i сподiвання на волю!
Хоча Младен був виснажений, худий i майже зовсiм сивий, зараз вiн
виглядав значно краще, нiж у дорозi через Волощину. А темнi очi, коли
зайшла мова про боротьбу з османами, заiскрилися молодечим запалом i
невгасимою силою. Звенигора мимоволi замилувався старим во║водою, його
високим вiдкритим чолом, срiблястою чуприною, що ┐┐ легко, одним порухом
голови, вiдкидав назад, усiм його мужнiм i гордим виглядом.
Пiзно ввечерi полягали спати.
Арсен заснути не мiг. Тихо, щоб не розбудити товаришiв, устав iз
свiжого лугового сiна, вiдчинив виплетенi з лози дверi i вийшов iз клунi.