"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Нiч була тепла, мiсячна. Прямо перед двором чорнiв по горi заснулий
лiс, а десь за клунею, в посульських плавнях, завели свою музику невтомнi
жаби. пхн║ глухе - на тисячу ладiв - кумкання заливало всю долину, в якiй
розкинувся хутiр, i луною вiддавалося в старезному пралiсi.
Арсен перейшов двiр i зупинився коло ганку. Тут на нього нiби чекали.
Рипнули сiнешнi дверi - з темряви майнула невеличка бiла постать.
- Златко!
Дiвчина спурхнула з ганку, мов пташка. Склавши на грудях тонкi бiлi
руки, мовчки стала перед козаком. Арсен нiжно пригорнув ┐┐, вiдчуваючи, як
вiд хвилювання йому забива║ вiддих.
- Златко!
- Як я виглядала тебе, Арсене!
- Я теж, мила, ждав цього часу!
- Але ж ти завтра ┐деш?
- Мушу, кохана. Насува║ться вiйна.
- Я знову ждатиму на тебе.
Вiн нiжно потис ┐┐ руки, ще мiцнiше пригорнув i тихо повiв з двору. На
вулицi звернули праворуч i поволi рушили холодним споришем насупроти
мiсяця.



6

Запорожцi в'┐хали в Чигирин з Черкаського шляху через Калиновий мiст.
Як змiнилося за цi днi мiсто! Тисячi росiйських стрiльцiв та
укра┐нських козакiв-сердюкiв затопили вулицi й майдани. На валах кипить
робота: лагодять палiсад, складають у штабелi лантухи з землею латати
проломи у стiнi, встановлюють гармати. До Калинового мосту поспiшають зi
сво┐м домашнiм скарбом городяни: хто не може зi збро║ю в руках захищати
мiсто, поспiшають за Днiпро. Мчать на конях гiнцi. Лунають накази i
розпорядження старшин, часто пiдкрiпленi лайкою. Палахкотять пiд великими
закопченими котлами смолистi дрова, привезенi з Чорного лiсу, - кашовари
готують обiд. Шум, гамiр, крики. Але на всьому лежить печать тривоги i
неспокою. В тому шумi й гаморi не чути веселих вигукiв i смiху.
Чигирин ще дуже добре пам'ята║ торiшню облогу, тому серйозно готу║ться
до ново┐.
Гриву запорожцi знайшли бiля сердюкiв полковника Коровки. Разом з
iншими вояками вiн працював на валу, забиваючи в земляну стiну мiцнi
дубовi палi. Високий, мовчазний, у синьому сердюцькому одязi, з натугою
пiднiмав важку дубову бабу i з люттю опускав униз. Побачивши друзiв,
спроквола витер спiтнiлого лоба i не поспiшаючи спустився додолу.
- Ну, що нового? Де Кузьма Рожков? - запитав Звенигора, потискаючи
козаковi руку. - Роман ще й досi в темницi?
- А де б же йому бути? Не так його стереже Трауернiхт, щоб легко
визволити!
- В тому ж самому льосi?
- В тому самому. Бiля дверей невiдступно чату║ дво║ вартових.
- Ви не пробували поговорити з ними?
- Нiчого не виходить. Не вступають у розмову.