"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Хай йому чорт! Так пiдкупити треба!
- Я ж кажу: такi цербери, що й на мову не здаються! Як же пiдкупиш?
- Романа нiкуди не виводили? Не допитували?
- Не знаю. Я ж не можу там сидiти цiлий день. Щоб не вигнали з
Чигирина, мусив записатися в сердюцький полк. Добре, що знайомi там
знайшлися, - допомогли. Зате маю тепер обов'язки, i не завжди щастить
вiдлучитися.
- Не багато ж ви встигли зробити, - розчаровано промовив Звенигора. -
Де ж нам знайти Рожкова? Може, вiн придумав що-небудь?
Грива ображено знизав плечима.
- Рожков зна║ те, що й я... Та ось i вiн!
Кузьма Рожков здалеку помiтив вершникiв i безпомилково впiзнав
запорожцiв. Привiтно усмiхаючись, вiн поспiшав до них. Подавши всiм руку i
запримiтивши, що Грива насупився бiльше, нiж завжди, Рожков вiдразу
збагнув причину настрою товариша.
- Що, брате Гриво, перепало вже?
- Перепало, - похмуро сказав той. - Арсен дума║, що тут нам легко було.
- Я не думаю цього, - заперечив Звенигора роздратовано. - Але могли ж
ви до цього часу придумати що-небудь!
- Не треба поспiшати, - сказав Рожков. - Поспiшиш - курей насмiшиш!
Поки Роман у Чигиринi, доти вiн у вiдноснiй безпецi. Я просив генерала
Гордона, i вiн розмовляв з Трауернiхтом. Нiмець не обiця║ звiльнити свого
крiпака, але й катувати тут не буде: бо┐ться шотландця.
- Вiн першого-лiпшого дня може вивезти його звiдси, а тодi - шукай
вiтра в полi! Десь тихо закату║ - i не дiзна║мося.
- Ну, що ж, головою об стiну не битимешся...
Звенигора з досадою стукнув рукiв'ям шаблi.
- Ех, чорт! Я гадав, ви кмiтливiшi... Не можемо ж ми сидiти тут кiлька
днiв! Мусимо якнайшвидше мчати до Сiчi! Треба сьогоднi, не вiдкладаючи,
виручати Романа, хоча б довелося пустити в хiд шаблi!
- Це можна зробити не ранiше вечора, - сказав стрiлець. - Удень нiчого
про це й думати. Нас схоплять, мов курiпок. I самi загинемо, i Романовi не
допоможемо.
Раптом з замка ударила гармата. Пострiл був такий сильний i
несподiваний, що всi оторопiли на мить. За першим пострiлом ударив залп
усiх гармат. Задвигтiла земля. У вухах задзвенiло. Конi тривожно заiржали,
затупотiли, присiдаючи на заднi ноги.
- На бога, що трапилося?
- Турки-иI Турки-и! - пролунав iз замка чийсь гучний голос. - Зачиняйте
ворота!
Запорожцi вискочили на вал. Звiдси видно було всi пiдходи до мiста з
пiвдня, заходу i сходу. Звенигора кинув швидкий погляд на далекий кра║вид
i зцiпив зуби.
Вдалинi котилася по полю темна хвиля. Широкi лави кiнноти, збиваючи
куряву, сунули до Чигирина. Низом, вiд Суботова, понад Тясмином iшли
яничари.
- Ну, от - почалося! - сказав Метелиця.
- Так, почалося. Незабаром вони будуть пiд стiнами мiста. I якщо ми не
хочемо опинитися в облозi, то повиннi негайно тiкати звiдси, - сказав
Звенигора, в думцi картаючи себе за те, що за┐здив у Дубову Балку. Тепер