"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

якраз не вистачало одного дня, щоб визволити Романа. - Що будемо робити,
браття?
- А що - ┐хати на Запорожжя! - висловив загальну думку Метелиця.
Звенигора розумiв, що залишатися в обложеному мiстi вiн не може, не ма║
прав. Листи вiд гетьмана i во║води Ромодановського змушують його спiшно
мчати в Сiч. Та й Романа кидати напризволяще теж не мiг. Де ж вихiд?
- Друзi, - звернувся вiн до Рожкова i Гриви, - не гнiвайтеся на мене.
Бачу, що тiльки ви зможете тепер чимось зарадити Романовi... Ось грошi -
використовуйте ┐х на свiй розсуд!.. А я постараюсь невдовзi прибути до
вас. Навiть якщо Чигирин буде оточено з усiх бокiв, я знайду можливiсть
проникнути в мiсто! Прощавайте! Хай щастить вам у всьому!
Запорожцi скочили на коней i помчали до Кримських ворiт, маючи надiю
прослизнути помiж наступаючими турецькими вiйськами i Тясмином у напрямку
на Павлиш.



ВIДПОВIДЬ ЗАПОРОЖЦIВ


1

Незвичайна звiстка, мов блискавка, миттю облетiла всi куренi: в Сiч
прибули посли вiд турецького султана.
- Такого ще не бувало! - вигукнув ошелешений Метелиця. - Що ┐м тута
треба, невiрам? Га? А ходiмо, хлопцi, подивимося зблизька на них, - може,
котрий упiзна║ Метелицю та почуха║ старий шрам! А скажу вам, не одному я
залишив мiтку на тiлi сво║ю шаблею! Ходiмо!
Весь курiнь вивернув надвiр. Кожному було цiкаво подивитися зблизька на
живих туркiв: i тим, хто ┐х ще нi разу не бачив, i тим, кому не раз
доводилося схрещувати з ними зброю у полi чи на морi. Тiльки Звенигора i
Спихальський не поспiшали - iшли повагом, поволi наближаючись до
строкатого натовпу на майданi.
Ще здалеку, через голови запорожцiв, вони побачили бiлi тюрбани i фески
спагi┐в. Туркiв було не багато, - вони стояли мовчки, збившись у тiсний
гурток, i напружено, з острахом глипали на запорожцiв i на саму фортецю,
слава про яку широко рознеслася по всьому свiту. Мiж турками i запорожцями
утворилася невелика смуга вiльного простору. Там на чатах стояло кiлька
молодикiв з особисто┐ варти кошового.
Попри незвичайнiсть подi┐, запорожцi вели себе стримано, спокiйно.
Натовп весь час двиготiв, гомонiв, але не чути було вигукiв, лайки чи
смiху.
Розштовхуючи плечем запорожцiв, Спихальський подерся наперед. За ним
пробрався i Звенигора. Тепер з вiдстанi десяти крокiв вони могли спокiйно
милуватися несподiваним для Сiчi видовищем: турки в Сiчi! Не полоненi i не
купцi, а во┐ни, з шаблями, пiстолями i яничарками! На таке варто було
подивитись... Та й цiкаво, з чим вони прибули сюди!
Раптом Звенигору мов вогнем обпекло: серед, посланцiв султана вiн
упiзнав Гамiда!
- Пане Мартине, глянь! Чи я сплю, чи менi таке мерещиться? Гамiд!