"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Спихальський отетерiв, здавалося, йому перехопило дихання.
- Псякрев! Холера ясна! Але ж то насправдi вiн -- Гамiд! - загримiв
поляк. - Н║х мене шляк трафить, якщо я помиляюсь!.. Гай-гай, де то ми з
ним зустрiлися, стонайцять чортiв йому в пельку! - I вигукнув щосили: -
Гамiде!
Турки зарухалися, щось швидко заговорили, а Гамiд, уздрiвши
Спихальського, а потiм Звенигору, враз посiрiв i зробив мимовiльний рух
рукою, нiби хотiв захиститися вiд удару.
Звенигора рвонувся вперед, вiдштовхнув вартового i в одну мить опинився
перед Гамiдом. Спахiя скрикнув з переляку. Звенигора посмiхнувся.
- Гамiд-ага, от де довелося нам зустрiтися! Недарма говориться: тiльки
гора з горою не сходиться... Як же живеться-ведеться, ага? Салям!
- Салям, - пробубонiв непевно Гамiд.
- Що привело тебе сюди, ага?
- Справи.
- I ти не побоявся ┐хати в Сiч, знаючи, що я живий?
- Я посол хондкара. Моя особа недоторканна, - попередив Гамiд, вiдчувши
в словах козака погрозу.
Запорожцi притихли, вслухаючись у чужу мову. Турки теж мовчали, бо
нiхто з них не знав, якi кривавi стосунки зв'язували цих двох людей. Один
Спихальський, схвильовано сопучи за плечима у Звенигори, допитувався: "Що
вiн сказав. Арсене?" Та той не звертав на його слова уваги.
- Я теж був послом вiд нашого кошового, й ага зна║, ким став в Аксу i
якi злигоднi витерпiв, поки добрався додому... Та хай ага зараз не
бо┐ться: ми тут, на Запорожжi, шану║мо послiв. I поки ага в Сiчi, я його й
пальцем не зачеплю. Але в полi... - Звенигора витримав паузу, що була
красномовнiша за слова. - Але в полi, якщо аллах пошле таку зустрiч, ми
схрестимо шаблi!
- Я теж при┐хав у вашi степи не для того, щоб уникати небезпеки, -
набундючився Гамiд, зрозумiвши, що Звенигора зараз йому не страшний.
- Гамiд-ага, тобi, напевне, кортить дiзнатися, що сталося з во║водою
Младеном, Златкою i Якубом? - повернув Звенигора розмову в iнше русло.
- Безперечно. Хоча про Младена я здогадуюсь: вiн загинув! - зi злобою
вигукнув спахiя.
- Помиля║шся, ага. Вони всi живi й дужi. I не гублять надi┐ поквитатися
з тобою за всi тво┐ злочини!
- Он як! Ви всi гуртом уже не раз намагалися зжити мене зi свiту, та
аллах береже свого вiрного Сина...
- А де зараз Ненко, ага? - Звенигора не назвав його Сафар-бе║м
навмисне, щоб супутники Гамiда не зрозумiли, про кого йде мова. - Що з
ним?
- Вiн у вiйську падишаха. Де б же йому ще бути? Живий, здоровий i
рветься бити гяурiв!
- Не вiдмов, ага, в ласцi, - передай Ненковi привiт, скажи, що ми всi
теж живi, здоровi i пам'ята║мо його.
Гамiд пробурчав у вiдповiдь щось нерозбiрливе. I в цю мить сколихнувся
натовп, розступився, - вiд вiйськово┐ канцелярi┐ йшли два курiннi отамани
i пiдскарбiй. Побачивши Звенигору, пiдскарбiй Поманив його пальцем до
себе, сказав:
- Арсене, йди негайно до кошового. У нього буде розмова з оцими...