"Юрий Мушкетик. Крапля кровi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Юрiй Мушкетик.

Крапля кровi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Людське життя... Воно як свiчка: дмухнув вiтер, i - вгасла. Тiльки ж
одна од першо┐ до останньо┐ хвилини присвiчувала людям до працi, побiля
не┐ майстрували колиску, розчiсували косу, писали вiршi. Iнша пiдпалила
сусiдовi стрiху. А ще iнша - прокурiла десь у глухiм кутку i здимiла, не
вiддавши нiкому жодного променя.
Та найболючiше, коли вона гасне, ледве встигнувши розгорiтись. Як ось
ця.
Прокiп Гордiйович потер рукою чоло, немов намагаючись вiдiгнати сувору
думу. Але вiд не┐ немога вiдчепитись. Вона вросла в серце сумом, гострою
засторогою, покликала iншу думу. Про iншу свiчку. Ту, якiй призначено в
фатальнi хвилини засвiчувати достотнi побiля себе, вiддавати себе по
крихiтцi, без мiри, без жалю.
"То, може... ти сьогоднi пошкодував тi║┐ крихiтки?"
I знову те питання. Напевне, вiн так i не розв'яже його до кiнця життя.
Либонь, так. Бо хто зна║, де та грань, за котрою - безсилля людського
мозку, де грань мiж подоланим i нездоланним? Так, вiн сьогоднi знову
пройшов по нiй i не втримався. Хоч... нiчого не пошкодував. I це - не
заспоко║ння. Цим не вибрати гiркоту з душi.
Прокiп Гордiйович i далi сидiв непорушне, важко похилившись на стiл.
Його велика, трохи незграбна постать рiзко малювалась проти затiненого
каштаном вiкна, - здавалося, вона вмерзла в зеленувато-голубу поверхню.
Цi║┐ митi вiн був би вельми зручною моделлю для художника-рiзьбяра.
Круте надбрiв'я, великий, прямий нiс, суворо стисненi губи. Глибока риска
навскiс вiд рота, зморшки на чолi.
Крiзь каштановий намет за вiкном пробився пучок променiв, заплутався в
буйнiй, обпаленiй житт║вими блискавицями чупринi, затрiпотiв срiбним
вогником.
В густiй тишi кабiнету надто голосно цокав маленький годинник на столi,
знову й знову навертаючи думки в одну колiю.
Так, пружину цього годинника завела iнша рука, а час вiн раху║ вже лише
йому, професоровi хiрургi┐ Прокопу Гордiновичу Холоду. Прокiп Гордiйович
нiби знову бачить, як порiг кабiнету переступа║ молодий худорлявий хлопець