"Юрий Мушкетик. Обвал (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Юрiй Мушкетик.

Обвал


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


повiсть довжиною в двадцять днiв




День перший

Точнiше, вечiр. Розпочалася ця повiсть увечерi двадцять дев'ятого липня
тисяча дев'ятсот вiсiмдесят... року. А може, вона розпочалася й значно
ранiше. Скажiмо, сiмнадцять з половиною рокiв тому - саме стiльки рокiв
зараз Едиковi, мо║му молодшому сину. Або сну║ться вона цiлих сорок рокiв i
ма║ довжину мого життя. А iнодi менi зда║ться - вона взагалi не ма║
початку. Як не мають початку бiльшiсть людських дiянь па землi.
...Валiзи запакованi: Люба склада║ у великий полiетиленовий пакет
яблука, помiдори, сир, бутерброди, котлети. Я вже розкрив рота, щоб
сказати, чи не в космос вона споряджа║ пас, але Едик зупинив мене ледь
вловимим порухом брови: помовч, не ув'язуйся, не нервуй маму, не з'┐мо -
викинемо, ти ж бачиш, яка вона зараз фоноберна. Люба - справдi, як
iграшковий за║ць з накрученою пружиною. Торкни - не зупиниш. Я гарячкове
перебираю в думцi, чи не забули чого: одяг, туалетне приладдя, пiдручники.
Пiдручники - насамперед. Едик знову показу║ менi очима: може, взяти карти?
Мабуть, вони нам не згодяться, а втiм - хтозна. В Едика - дуже виразнi
очi, мо┐ очi, великi, голубi, i розумi║мо ми один одного з пiвногляду.
Мовби ведемо якусь веселу пустотливу гру, окреслили довкола себе магiчне
жартiвливо коло, в якому нам дуже хороше i в яке не впуска║мо нiкого,
навiть Любу. Так, так, навiть Любу, та, зрештою, ┐┐ найперше; Люба
почува║, що вона - за колом, i через те гнiва║ться. А пас уже давно
захопила гра, i ми пе можемо зупинитися. Дзвонить по телефону мiй зам,
бажа║ удачi, я посилаю його "к чорту" (нiби це я здаватиму екзамени, а не
Едик), намагаюся якомога швидше одв'язатися вiд нього. Едик здогаду║ться,
хто дзвонить: двiчi стука║ но столу кулаком - кiсточками пальцiв. Я
беззвучно смiюся. Мiй зам - справдi дуб. Отако, зi смiхом, ми пересiва║мо
на це решето всiх. Навiть уявили себе маститими акторами, ось ви йшли на
сцену театру, сiли й ведемо вдвох дiалог. "Ну й п'║са нам попалася". - "А
що ж ти хочеш? Автор..." I Едик виразно стука║ по столу. "А режисер?"