"Юрий Мушкетик. Обвал (Укр.)" - читать интересную книгу автора

щiльний контакт, i менi вiд цього гарно. Я взяв вiдпустку й хочу
присвятити ┐┐ синовi. ("Присвятити" - з високого штилю, цей грiшок за мною
водиться, в молодостi навiть писав вiршi). Не вiдаю, чим я йому зможу
допомогти. Математику майже забув, от хiба що по лiтературi... Лiтературу
люблю i знаю, чомусь саме за це найдужче й поважав мене Едик, а не за те,
що я шанований у мiстi лiкар, головний лiкар лiкарнi; ми на рiвних
спереча║мося з ним про "Цвiт яблунi" Коцюбинського, "Вечiр у Вiзантi┐"
Iрвiна Шоу.
Ось i вокзал. Едик схопив обидвi валiзи й попрямував до виходу. Вiн у
тролейбусi - вищий за всiх, його русявi кучерi понад усiма головами.
Кучерi мовби пiдпира║ голуба водолазка, менi вiн дуже подоба║ться в нiй. I
сама водолазка теж. Люба принесла ┐х йому на вибiр - аж три (де допина║ в
нашому мiстi це закордонне ганчiр'я, я не знаю й досi, одного разу
принесла й менi майку, звичайну майку, тiльки назива║ться якось
по-iноземному, ще й з манюсiнькою дiрочкою пiд рукою, i правила за не┐
знайома сто карбованцiв, я ледве не пошматував ту майку), на однiй
вишкварював оркестр якихось патланiв, на другiй хизувалася зеленоока
смаглява красуня, третя була чиста; голуба й чиста. Едик вибрав третю.
Люба дрiботить поруч зi мною i охка║, що син пiдвередиться; шепоче, що я
поганий батько, не жалiю його, а я йду, посмiхаюся в думцi й милуюся
Едиком. Високий (метр вiсiмдесят два), широкоплечий, вiн ступа║ широко i
впевнено, й натовп розбива║ться об нього, як весняна повiнь об хвилерiз.
Ми йдемо в його кiльватерi...
Едик занiс валiзи до купе й одразу ж подався з вагона, гукнувши, що
бiжить купити мiнерально┐ води на дорогу. Я чомусь не зовсiм у те повiрив,
а Люба прикле┐лася лобом до вiкна, й на обличчi в не┐ закарбувався вираз,
як у тих хлопцiв зi Скотленд-Ярду, про яких писав ще Конан-Дойль.
Принаймнi вона менi уявлялася саме так. Але i я не втримався, заглянув
через Любине плече. Встиг побачити тiльки голубу сукню та рудувату
кудельку, яка спалахнула, неначе вогник над неопалимою купиною, а далi той
вогник затулила широка Едикова спина. Я знаю цю дiвчинку, точнiше, не
знаю, бачив ┐┐ кiлька разiв з Едиком, - маленька, мiнiатюрна, майже
iграшкова i дуже гарна личком, решту iнформацi┐ одержав вiд Люби: Катя,
дочка завуча школи од друго┐ дружини (перша дружина померла), вiдмiнниця,
заступник комсорга школи. Iнформацiя вичерпна, Люба виповiла ┐┐ без
ентузiазму, але й без особливо┐ тривоги. I дивиться на синове захоплення,
як на дитяче, зрештою, так дивлюся на те i я.
- Покладайся на Аркадiя Васильовича, - наставляла мене Люба. - Вiн
зробить усе. Готель замовить теж...
Цей Аркадiй Васильович видавався менi особою майже мiстичною, опрiч
усього, я не дуже вiрив, що вiн захоче чимось допомогти. Зрештою, з яко┐
речi, хто ми йому такi: двоюрiдний брат Любино┐ подруги! Десята вода на
киселi. Люба бачила його один раз - при┐жджав до нашого мiста й зупинявся
в сестри, пили шампанське i ┐ли шашлики. Я чомусь на ту вечiрку не
потрапив - мабуть, куняв на якiйсь нарадi або був у вiд'┐здi. Одначе Люба
каже: Аркадiй Васильович зробить все, що тiльки зможе. А можливостi його
не малi - завiдуючий чи заступник завiдуючого навчально┐ частини
iнституту. За день до нашого з Едиком вiд'┐зду вона розмовляла з ним по
телефону, вiн сказав, що зустрiне нас на вокзалi. Я страшенно не люблю
будь-кого зобов'язувати. Я не вмiю вiдплачувати, але тут уже нiчого не