"Юрий Мушкетик. Обвал (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вдi║ш.
- Пошуруй, може, ще когось знайдеш (мене рiзонуло "пошуруй", я нiколи
не чув од Люби такого слова). - А до того свого однокурсника сходи
обов'язково. Заступник мiнiстра! Щоправда, вiн не по навчальнiй, а по
курортнiй частинi. Все одно - заступник. - Люба зна║ втричi бiльше за
мене. Розвiдслужба у не┐ поставлена на широку ногу. Чого не зробить мати
для свого сина! - Може, запроси його на лiто до себе? На виноград i грушi.
- Кого, ректора?
- Не клей дурня. Миколу. Все-таки вчилися разом. Навiть жили в однiй
кiмнатi. На такiй висотi чоловiк!
- Нашим виноградом можна тру┐ти мишей...
- Це ж тiльки привiд. Не забудь поздоровити його з орденом.
- З яким орденом? - уже щиро здивувався я.
- Та я ж тобi показувала газету. Нагородили групу лiкарiв. Його -
орденом "Знак пошани".
- Це ж - три мiсяцi тому.
- Нiчого. Ти ж його вiдтодi не бачив.
- I треба йому нашi запросини, якщо вiн вiдав курортами.
- А може... Для цi║┐... екзотики. Твое дiло запросити.
Я мовчу. Я не знаю, як менi бути. Може, справдi поздоровити Миколу? Але
ж це принизливо. Коли нагородили - не поздоровляв, а тепер, як став
потрiбним... Засмоктало пiд серцем. Починаю сердитись, воднораз менi ста║
соромно. Не знаю чому. Щось тут не гаразд. Чи в мо┐х думках, чи в тому,
про що думаю. Мабуть, у мо┐х думках, у менi самому. Я не заздрю великим,
тим, що на портретах у коридорах медичних установ та сторiнках
пiдручникiв. Мабуть, через те, що ┐х уже нема║ i що вони - на недосяжнiй
височинi. А от успiхи живих, надто декого з тих, з ким учився, мене iнодi
дратують. Миколинi, зокрема.- Мабуть, через те, що я не вiрю в його
подвижництво i в його талант. Був хитреньким пронозливим студентиком i
висунувся на пустомельствi. Правда, на буряки, на крос зголошувався
першим, ще й iнших закликав. Першим виступав пiсля доповiдей на зборах. А
патологоанатомiю складав тричi. Може, я помиляюся щодо Миколи Поляка?
Може, я чогось не добачив у ньому або вiн змiнився? Я ще заздрю Iгорю
Хворостяному, але то iнша заздрiсть, то - таки талант од бога, i членкора
йому дали не за вправи у красномовствi. Колись i я лелiяв честолюбив!
мрi┐. Колись i я сподiвався... А нинi заспоко┐вся. Якимись нiкому не
вiдомими чуттями збагнув, що оце - моя вища точка: кандидат медичних наук,
головлiкар мiсько┐ лiкарнi. Головлiкарство менi нав'язали. Я знаю, що воно
повисло на менi гирею, але несу його, як хрест. Як ото кажуть - гидко
┐сти, шкода кинути. Ще можна б напружитися, потягнути з себе жили, i
виборов би докторську! Пiд пенсiю. Щоб отримати диплом, вправити його в
рамку, повiсити на стiнi й показувати внукам. Дивiться, шибеники, ┐жте
манну кашу, й ви такими будете. Докторська дисертацiя вже нiчого не
додасть. Лiпше б написати та опублiкувати ще кiлька статей. Менi чогось
трохи не вистачило. Як тому стрiльцевi, що так нiколи й не виконав норму
майстра. Кулi лягають у вiсiмки, дев'ятки... Не вистача║ однi║┐ одинички.
Але в тому-то й рiч, що ота одиничка варта iнших сотень i тисяч. Так само
стрибуновi не вистача║ кiлькох сантиметрiв до заповiтно┐ цифри. I не
вистачить. Бо тодi б одразу всi стали чемпiонами. Я втямив це й собi i
заспоко┐вся. Проте це не означа║, що я опустив руки i вiдклав гвинтiвку.