"Юрий Мушкетик. Обвал (Укр.)" - читать интересную книгу автораПросто тепер я не досадую, не нервуюся, спокiйно набираю кiлькiсть очок,
на яку здатний. Може, саме через це й настала, як кажуть спортсмени, стабiльнiсть i майже не бува║ зривiв. Ми з Любою вийшли и коридор - до купе зайшли i почали розташовуватися двi молодi жiнки. Двi смаглявi чорнявки в квiтчастих косинках i рясних сукнях, ┐м рокiв по тридцять, замолодi, щоб я пiдбивав клина, й застарi Едиковi. Тьху, верзеться казна-що старому дурневi. Он Едика й досi нема║. Люба нерву║, вийшла з вагона - до вiдходу по┐зда лишилося сiм хвилин. Всiма сво┐ми кiлограмами я повис на блискучiй ручцi, зсунув униз вiконну раму. Прибiг захеканий Едик з однi║ю пляшкою води. На перонi Люба поглядала на годинник. - Котлети... найперше по┐жте котлети, - поспiшливо давала останнi вказiвки.Ковбаса може полежати. I слухайся Аркадiя Васильовича.- Дзвякнули буфери, роздушили ще якiсь ┐┐ слова. Вагон повiльно покотився по рейках.- Дивися ж, тiльки з щитом, - казала вона мовби жартiвливо, а в очах стояла строга темнота. У тiй темнотi я блукав не раз. Я i любив i проклинав ┐┐ водночас.- Iнакше - краще не вертайся. Менi стало украй прикро. Вперше за останнi днi. Я розумiв, що означали Любинi слова... О, вони мали безлiч значень. Мусиш зробити будь-якою цiною. В тебе там знайомi, друзi. Використай ┐х на повну катушку. Вмри, а свого досягни. Iнакше ти не чоловiк, а ганчiрка. Iнакше я зневажатиму тебе до кiпця життя. Я навiть не оджартувався: мовляв, якщо на щитi - менi вже буде байдуже. I жарт не смiшний, та й не хотiлося. Чомусь запекло пiд серцем. Хiба можна виряджати в далеку дорогу близьку людину з таким напуттям? I взагалi, хiба Адже моя душа й так... i так розiпнута на ста вiтрах. Я теж люблю сина. З iншого боку - я не послiдущий негiдник. А хто я такий насправдi - не знаю. Вважаю себе порядною людиною. Але усi вважають себе порядними людьми, навiть лютi крадi┐ i зрадники. Тiльки в них трохи iнша фiлософiя порядностi. Люба вже майже бiгла, викрикуючи ще щось, тицяла кудись угору i вбiк пальцями, сердилася, що я такий не-тямковитий. А я не мiг розiбрати ┐┐ слiв, та не вельми й напружувався. I враз менi сплив на думку соромiцький анекдот... "Маша, не зраджуй..." - кричить чоловiк, проводжаючи дружину на курорт, i бiжить вздовж перону. Анекдот такий вульгарний, що менi аж щелепи звело. Я навiть озирнувся, чи Едик не прочитав мо┐х думок? На щастя, вiн не телепат. Менi звело щелепи ще й через те, що анекдот чомусь у мо┐й думцi повернувся проти мене. В життi я часто намагаюся рятуватися гумором, але цього разу мiй настрiй пiдупав одразу на кiлька подiлок, як ртутний стовпчик на погану погоду. Ми зайшли до купе. Обидвi жiночки, вже переодягненi в спортивнi светри та спортивнi штани, скромно сидiли в кутку на однiй лавцi - ┐хнi мiсця були вгорi. Це Люба брала нам з Едиком квитки. Едик крутнув бiлу пластмасову ручку радiо - передавали спортивний огляд. Вiн не спортсмен, але дивиться спортивнi передачi, я ┐х дивлюся теж;'i хоч це таки досить нудна справа - бiгти до одних ворiт, щоб за пiвхвилини вернутися назад, але принаймнi нiколи не можна вгадати, чим усе скiнчиться, м'яч там iнодi забивають i в сво┐ ворота, в усьому ж iншому ми наперед зна║мо кiнець. У книжках, у фiльмах, у сварках з дружинами, у товариських пиятиках i навiть |
|
|