"Евгений Наумов. Чарiвна круговерть (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ти дивись... Оце так...
- А звуть мене П'яте Колесо.
Настала мовчанка.
- Боїшся? - раптом спiвчутливо спитало П'яте Колесо.
- А чого б це менi боятися?
- Як це чого? - випнулося П'яте Колесо. - Не чого а кого. Мене,
наприклад.
- Тебе? - здивувався хлопчик.
- Мене всi бояться! Ось Жучок, недавно...
- Жучок? - стрепенувся Малько-Ванько. - А де вiн?
- Довелося вiдпустити його, - самозадоволено пхикнуло П'яте
Колесо. - Вiн так боявся, так боявся! Тремтiв, заїкався, плакав... Ну,
Дiд Драндулет i зглянувся над ним.
- Який Дiд Драндулет?
- Найголовнiший доглядач. Ось я тебе зараз i поведу до нього. Вiн
такий суворий - жах! Але ти його не бiйся, гаразд?
- I не подумаю, - пробурчав Малько-Ванько. Та П'яте Колесо не
слухало його й гордовито продовжувало:
- Дiд Драндулет казав менi: "Ти найпотрiбнiше колесо! Про тебе
навiть прислiв'я склали: "Потрiбен, як п'яте колесо". Ну, ходiмо до
нього. - I воно поважно покотилось попереду Малька-Ванька.
У темному закутку бiля паркана хтось завовтузився i зiтхнув.
- Кхе, кхе, кхе...
- Дiдусю Драндулете, прокинься! - пронизливо залементувало П'яте
Колесо.
- Ну, що там, що? - заскрипiло в закутку. - Що скоїлось?
- Ще одного веду! Ще одного!
Колесо пiдштовхнуло хлопчика до паркана. Малько-Ванько пройшов ще
трохи i побачив пiд накриттям старий автомобiль. Колеса в нього були,
мов у велосипеда, й висiли в повiтрi - пiд автомобiлем виднiлися
високi пiдпiрки.
- Кахи, кахи, - продовжував вiдкашлюватися дивовижний автомобiль.
Вiд напруги вiн ворушив колесами. - Ох, i нiченька сьогоднi...
Навiжена! Чому галасуєш?
- Ось! Знову зловмисника привiв!
- Овва! - продеренчав Дiд Драндулет. - Ну й часи пiшли: по два
зловмисники за одну нiч попадаються. Як тебе сюди занесло? - звернувся
вiн до Малька-Ванька.
- Я Жучка шукаю.
- Кого? Га?
- Кричи дужче! - загорлало П'яте Колесо.
- Я! Жучка! Шукаю! - несамовито вигукнув Малько-Ванько.
- Якого Жучка? А-а, цього... кахи. Був тут, був. Я хотiв йому нову
фару дати та шину замiнити, а вiн так налякався, навiть слухати не
захотiв, одне тiльки торочив: вiдпусти та вiдпусти, дiдусю, бiльше,
мовляв, не буду. Довелося вiдпустити... Ото дременув!
- Мене злякався, мене! - пiдскакувало П'яте Колесо. - Правда, Дiду
Драндулете?
- Правда, правда.
Малько-Ванько з усiх бокiв роздивлявся недоладного автомобiля.