"Iван Нечуй-Левицький. Два брати (Казка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тобi! Йди собi, наймайся будлi деiнде, бо менi такого великорозумного
наймита не треба.

Ото прогнав хазя┐н Юрка, а Улас собi пiшов слiдком за ним, бо не хотiв
кидати брата на одчай божий.
Пiшли вони далi. Перейшли через широкi степи й зайшли в гори, в iнше
царство. На степах та в горах люди жили в шатрах та в землянках, пасли
незлiченнi череди товару та отари овець. Одного ясного гарячого ранку
прийшли вони до здорового озера. Густий лiс вкривав гори понад озером.
Дивляться брати, коло самого берега на зеленому горбу, пiд старими дубами
сто┐ть маленький палац з бiлого мрамору, неначе цяцька; од палацу до само┐
води спускаються бiлi мраморнi схiдцi, неначе розстеля║ться по травi бiлий
широкий килимок. Далеко за озером в туманi бiлiють високi стiни, а за
стiнами пiднiма║ться здоровий золотоверхий палац.

Юрко та Улас заглянули в мраморну хатину; там нiкого не було. Дверi
були одчиненi. Через кругле вiконце в стелi, через рожеве скло лл║ться
зверху рожевий тихий свiт i розлива║ться по бiлих стiнах. Вони одпочили в
тiй хатцi, а потiм розляглися й почали купаться. Коли дивляться вони, по
водi пливе бiлий лебiдь, задерши вгору сво┐ широкi срiбнi крила, нiби
вiтрила. Лебiдь приплив до них i почав пiрнати в воду: то пiрна║, то
вирина║, то знов пiрна║ на самiсiньке дно.

- Чого ти, лебедю, шука║ш? Чи риби, чи зелено┐ ряски? пита║ Юрко в
лебедя, смiючись.

- Я не лебiдь, а лебедиця. Я князiвна, - промовила до Юрка лебедиця
людською мовою, - отут вчора я купалась з подругами. На ши┐ в мене було
намисто з таких здорових та . дорогих дiамантiв, що ┐м i цiни не скласти.
А цi║┐ ночi нас обiкрали злодi┐, та я не пам'ятаю добре, чи я загубила
намисто, купаючись, чи його в мене злодi┐ вкрали. Хто знайде мо║ намисто,
тому я ладна оддати хоч би й половину свого скарбу.
Юрко зараз кинувся пiрнать на дно, щоб знайти те намисто, а Улас сто┐ть
та тiльки дивиться на лебедицю. Лебедиця припливла до його близенько,
глянула йому в вiчi, та й каже: "В тебе, козаче, такi дивнi карi очi, яких
я ще зроду не бачила".

Улас осмiхнувся та й ухопив, жартуючи, лебедицю за крило й висмикнув
одне найбiльше перо. Лебедиця крикнула, ойкнула, та й каже до його: "Ховай
же, козаче, в себе це перо! В мене в другому крилi зосталось таке саме
друге перо. Як знайдеш мене, то я впiзнаю сво║ перо по другому перу та й
пiду за тебе замiж! за тебе - i бiльше нi за кого".
Лебедиця попливла по озерi за тихим вiтром, пiднявши крила, а далi
знялась, полетiла до палацу й зникла десь в срiбному туманi, мiж золотими
верхами пишного палацу.

Юрко все пiрнав, поринав до пiвдня, трохи не залився водою i нiчого не
знайшов. Брати одяглись i пiшли далi. Улас заховав лебедине перо в себе в
пазусi.